«Отче святий, благаю не лише за них (апостолів), але й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче в Мені, а я в Тобі, – щоб і вони в Нас були одне, аби світ повірив, що Ти мене послав» (Йн 17,20), – ці слова, що їх Церква в Євангелії проголошувала вчора, 16 травня 2024 року, того самого дня реалізувалися в київській парафії св. Миколая.
Саме 16 травня, ця парафія зібралася на міжнародну Розарієву молитву за мир в Україні і світі, до якої долучилися парафіяльні спільноти з Єрусалима, Вифлеєма, Рима та міжнародного санктуарію Пресвятої Діви Марії в Лурді.
Розарієву молитву очолювала парафія св. Миколая в Києві. Після неї відбулася молитва і зустріч з братами з Тезе. Їх прибуло троє: брат Метью, очільник спільноти, брат Бенуа, координатор спільноти в Україні, та брат Норберт, який сюди прибув уперше.
Брат Метью розповів, що вони вирушили у це паломництво, щоби розуміти і слухати, що діється, щоб бути з українським народом у цей складний період його історії: «Не легко вам прибути тепер до Франції, то ми прибули до вас. Ісус знає своїх овець, Він знає все про нас, про наші радості і слабкості, про наші страхи. Ми не маємо Його боятися, ми можемо бути самими собою перед Ним».
Брати розповідали, що торкнулися страждань тих, що померли за Україну. Їхня дорога до столиці вела через Львів, Тернопіль та Житомир, де зустріли Софію – одну з перших осіб, що побувала в Тезе 33 роки тому.
«Ми були в Ірпіні, Бучі і бачили залишки страждань. Нас вразив маленький Артем, що плакав у школі в Житомирі, і його усмішка, коли ми з ним зустрілися. Ми хочемо перебувати з вами в радощах і стражданнях. Бо ваше щоденне життя продовжується і потрібно робити все, щоб діти і молодь могли нормально жити. Завтра ми повертаємося до Франції, але ми вас не забудемо, ми любимо вас, ми передамо ваше свідчення тим, кого зустрінемо в Тезе».
Брати запевнили також, що завезуть страждання цього місця та парафії, цього храму, і обіцяли невпинну молитву. Брат Бенуа згадав про те, як був у цьому костелі і що молитва Тезе тут, у підвальному приміщенні, відбувалася роками. Роками молодь Римсько-Католицької Церкви, Греко-Католицької Церкви, Православної і протестантських Церков заносить свою молитву до Бога з цього місця.
Організатори молитви, що вже знали сумну долю цього костелу, запитували, чому він досі не повернутий парафіяльній спільноті? Учасники молитви стверджували також, що не знають у Києві жодного іншого православного, протестантського чи католицького храму, котрий був би так знищений і ще досі не повернутий вірянам. Водночас вони з сумом ствердили, що це не найкраще обличчя сучасної України, хоч воно і безпосередньо не постраждало від бойових дій.
Настоятель парафії о. Павло Вишковський ОМІ сказав, що має дуже просту відповідь, чому костел так знищений, бо він досі не повернутий парафії. Не лише стіни храму, але жива парафія, яка складається із більше 500 людей присутніх на недільній Євхаристії, страждає через брак доброї волі і дій, чи радше бездіяльності тих, від кого залежить розв’язання питання юридичного оформлення повернення костелу парафіяльній спільноті.
«Це чиста політика та цинічна демонстрація Церкві, хто тут господар. Одні цю святиню у парафії вкрали, а інші успадкували вкрадене й відгородилися законами так, щоб досі безперешкодно володіти краденим. Безбожна «державницька позиція» – законно володіти краденим. Тобто закон захищає не власника майна, а тих, хто обікрав власника. І такий стан речей, на жаль, від років принижує віруючих людей в Україні, чого наглядним прикладом є костел св. Миколая», – наголосив настоятель парафії.
