Від початку повномасштабного вторгнення у 2024 році Надзвичайний і Повноважний Посол Хорватії в Україні пані Аніца Джамич не припиняла своє служіння в Україні. Пропонуємо вашій увазі розмову про її духовний досвід переживання війни, місце Богородиці в її житті та джерело миру.
Пані Аніцо, від 24 лютого 2022 року Ви не припиняли своє служіння як Надзвичайного і Повноважного Посла Хорватії в Україні. Що Вам особисто приніс цей досвід перебування в країні, яка страждає від російської агресії?
Ваше запитання, по суті, торкається самої суті дипломатії, яка, як я часто зазначаю, насправді є покликанням. Сприйняття дипломатії суттєво відрізняється від того, чим вона є насправді! Це не робота, це покликання, яке виконується без перерви, щодня і щогодини. Завжди на службі своїй країні, а в подібних ситуаціях – передусім людині.
Раптовий напад на Україну, яким розпочалася повномасштабна і несправедлива війна, зачепив не лише нас, тих, хто тут опинився, але, вірю, і кожне людське серце, яке співчуває людині у скруті. Перший шок змінився майже інстинктивним рухом мільйонів українців до західних кордонів у намаганні уникнути безпосередніх нападів. Але, поїхали не всі. Серед тих, хто залишився, були католицькі священники, такі потрібні, щоб надати розраду та відпущення гріхів.
Залишатися в країні, якій була нав’язана війна, це значною мірою повернуло мої спогади про часи війни в Хорватії. Про усіх тих біженців, яким ми без роздумів відчиняли свої двері, про усіх переселенців, які й донині не повернулися, про усіх тих, хто боронив своє вогнище, свій дім від лютого нападу ворога. Особливо про всіх тих, хто своє життя і здоров’я поклали за свою Батьківщину і вбудували їх у фундамент незалежної Хорватії. А також про присутність тих, хто залишився з нами. Ці люди не могли запобігти війні, але змогли пом’якшити її, важкі для нас, наслідки. Бути зрозумілими і не покинутими було для нас особливим даром у тій ситуації: нематеріальним, але таким відчутним, що, зрештою і є актом людинолюбства.
Ви не боялися залишатися тут? Адже на початку ніхто не міг сказати, що станеться наступного дня … А якщо говорити про духовний вимір? Що Вам приніс цей час?
Особисто я ні на мить не подумала залишити Україну. І через те, що тут виконується мій мандат, а також, я не відчувала страх, що виявилося великою перевагою. Проте, це не була хоробрість, бо хоробрий той, хто боїться, але все одно залишається. Я відчула це як особливу благодать, яка була дана мені як плід молитов багатьох людей у Хорватії та інших місцях.
За той час, який я тут провела, я відчула глибоку і нескінченну вдячність від вас, українців, за те, що залишилася з вами, уціленими війною та воєнними подіями. Але не можу передати у повній мірі, скільки благодатей я сама отримала та відчувала Божий захист у цей час випробування: паралельно із вже згаданою відсутністю страху, силу, яка була надприродньою, увагу, яка завжди була спрямована на іншого, усе це змушувало мене відчувати глибоку людяність у виконанні свого завдання, а не просто професіоналізм.
Цей час знову, як і під час війни у Хорватії, показав мені силу молитви. Багато хто, відчуваючи близькість, хотіли мені допомогти. Моя відповідь завжди була: Молитви допомагають найбільше. І це була велика істина. Багато разів я вживала якихось заходів, не підозрюючи про їх справжній масштаб, і майже завжди ці заходи виявлялися правильними у довгостроковій перспективі.
У багатьох поїздках Вам товаришує фігура Богородиці. Чи можете розповісти що це за фігура і яка історія з нею повв’язана?
Я вірю, що Матір Божа має глибоке значення в духовному житті кожного християнина. Вона є незамінною посередницею у наших проханнях і потребах. Керуючись цією побожністю, по приїзді до Києва я придбала статую Матері Божої Фатімської. Вона зображена справді прекрасною і займала чільне місце в моїй квартирі.
Коли я почала планувати свою подорож біженця, як я це люблю називати, до Львова, разом із необхідними особистими речами, які я ретельно обирала, була й ця статуя Матері Божої. Я взяла її, щоб Матір Божа захищала, оберігала і заступалася за мене на тому шляху, сповненому невідомого. І щоразу, коли я спускалася у бомбосховище, вона була в моїй торбинці. Від’їжджаючи зі своєї квартири в Києві, я перехрестилася і довірила кардиналу Степінацу, статуетка якого також стоїть на видному місці, оберігати майно, яке я залишаю.
Відтоді ця статуя Матері Божої Фатімської всюди мандрує зі мною: у довгі чи менш тривалі подорожі, і я назвала її Матір’ю Божою Мандрівною. Коли я за кермом, вона сидить поряд на пасажирському сидінні, а якщо ні, я тримаю її на колінах.
Мені завжди було цікаво почути відповідь на запитання: як статуя святого може мати ціну? Звичайно, матеріал, з якого вона виготовлена, має свою ціну. Але ця статуя Матері Божої Фатімської справді для мене не має ціни. Вона прийняла усі ознаки добра, краси та шляхетності, які були дані мені в ці часи випробувань.
Говорячи про мир в країні ми не можемо не говорити про мир у кожному окремо взятому людському серці. Який Ваш шлях до миру серця?
Мир – це дійсно божественна категорія, і без близькості Бога ми не можемо його досягти. А Божої близькості не так вже й важко досягти: особиста молитва, безумовно, є основою, для якої я завжди намагаюся знайти час, навіть за рахунок сну. Для мене бути на ранковій Святій Месі – це найкращий спосіб розпочати день. Нічого не піде погано, якщо ми довіримо свій день і передамо себе у цей день Богові. Євхаристія, як подяка за всі отримані ласки та отримання Святого Причастя, залишається їжею на весь день.
«Духовна гігієна» у формі св. Сповіді та щоденний іспит сумління наприкінці дня допомагають нам постійно жити в Божій присутності.
Особливо повчальним для досягнення миру є життя Марії: вона перебирала всі події у власному серці. Серце, яке було близьке до Бога, до Бога, який є лише Добром, а отже, Миром.
І ще один особистий коментар. Я дякую вам, дорога сестро Аліно, за те, що цим інтерв’ю Ви мене знову запросили, як гостю, до Вашої мережі. Для мене це має особливе значення, адже перше інтерв’ю було опубліковано 22 лютого 2022 року, це було перше інтерв’ю, яке я дала, і водночас воно стало першим у низці звернень до ЗМІ, які послідували за ним впродовж року … І завершився рік спеціальною нагородою – нагородою комунікатора року. Це Бог у моєму житті!
Пані Аніцо, дякую Вам за розмову та всілякий жест любові та добра для України та її мешканців у цей час випробування війною! Нехай Господь буде Вашою винагородою!
Фото з архіву пані Аніци Джамич
