Київський костел св. Миколая має свого старшого архітектурного «близнюка». Тож настоятелі цих храмів своїми підписами скріпили Сертифікат дружби, яким запевняється духовна та інша підтримка святині в Україні.
У Відні розташований всесвітньовідомий і надзвичайної краси собор св. Стефана, але, ймовірно, не всі знають, що у цьому місці є ще один, трохи менший, але не менш прекрасний храм – Вотівкірхе, тобто храм-дар.
Ця віденська святиня, збудована наприкінці ХІХ століття, – це подяка за життя імператора Франца Йосифа після невдалого замаху. Ще менше людей може знати і те, що саме ця неоготична святиня стала взірцем для київського костелу св. Миколая, збудованого 30 років пізніше.
Проте не тільки зовнішнім виглядом подібні ці два храми. Віденська святиня, як і київський костел, пережила важкі часи, зокрема під час Другої світової війни вона була сильно знищена бомбардуваннями.
Як розповів отцю Павлу Вишковському OMI настоятель Вотівкірхе отець Йозеф Фаруггіа, що уже 36 років виконує цю функцію, ніхто зі священників не хотів очолювати цю парафію, бо надто багато зусиль і коштів вимагало ґрунтовне відновлення храму, абияк залатаного після війни. Отже, впродовж усіх років свого настоятельства о. Йозеф займається реставрацією свого храму, яка коштувала майже 38 млн євро, що було виділено державою, містом та дієцезією.
Зі свого боку, о. Йозеф дуже здивувався, коли дізнався від київського настоятеля, що костел св. Миколая досі не повернули вірянам. На його думку, це першочергове завдання, і лише після цього потрібно набратися терпеливості і крок за кроком, рік за роком відбудовувати святиню. Віденський настоятель від імені своєї парафії надав київським парафіянам Сертифікат дружби, запевняючи про духовну, молитовну та будь-яку іншу допомогу та підтримку, зокрема у відновленні храму.
«Мандруючи віденськими вулицями, я міг здалека бачити та оглядати цю світлу, майже білу, Вотівкірхе, що вражає своєю красою, а також тим, що довкола неї немає жодних забудов, – поділився своїм враженням київський настоятель о. Павло Вишковський OMI. – Так само прекрасно виглядав колись і храм св. Миколая, який спершу був біло-сірий; а червона плитка – набуток радянський часів – виявилася не надто тривалою, бо вже обсипається. Отже, з непереможною надією споглядаємо у майбутнє і сподіваємося, що костел св. Миколая врешті-решт повернуть, і він прикрашатиме Київ так само, як Вотівкірхе Відень».
