Єпископ Дубравський: Бог не розпочав цю війну — її розпочали люди

Як писалось раніше, будинок монастиря сестер-каносіянок у Вінниці став із початком повномасштабної російської агресії місцем, де знайшли притулок близько 90 людей — переважно це жінки та діти, — яких війна примусила залишити свої домівки. Вчорашній день став для них святковим.

Про це повідомляє CREDO.

«Кожного місяця ми влаштовуємо якесь свято, — каже директор релігійної місії «Карітас-Спес Вінниця» Євген Маркевич, — для переселенців, якими опікуємося. Якщо, наприклад, на день св. Миколая, ми зробили свято для дітей, то, тепер, на початку весни — а весна це час, коли пробуджується природа, і це пробуджує в нас надію на краще, — вирішили зробити подарунок жінкам: матерям, бабусям — адже їх серед наших підопічних більшість…».

Початком свята стала Свята Меса за всіх біженців, за добродіїв «Карітасу» і якнайшвидше закінчення війни. Її відправив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, який спеціально для цього приїхав до Вінниці.

«Саме слово «Карітас», — сказав Його Преосвященство, — означає «милосердя». І сьогодні місія «Карітасу» проявляє велике милосердя до тих, які стали вимушеними переселенцями. Але нам би дуже хотілось, щоб ці вимушені переселенці усвідомили, що, знайшовши прихисток, пізнавши Божу опіку, вони й самі можуть щось давати від себе. Принаймні — молитву, подяку Господу Богу за те, що ми маємо. Я для того і приїхав, щоб відправити Євхаристію і зворушити їхні серця, допомогти їм відкритися — адже деякі з них дуже замкнені. Словом, щоб допомогти їм відкрити серце для Бога, відкрити «двері для Христа». І це — наше завдання, адже «Карітас» — не тільки для того, щоб нагодувати, дати притулок. Це необхідно робити; але насамперед потрібно дати Бога. І ми хочемо учинити так, щоб «Карітас», виконуючи свою місію милосердя, допомагав людям, які отримують це милосердя, ще краще усвідомити, що Бог хоче молитви, посту і добрих вчинків. Навчити їх молитися, навчити дякувати Богу, щоб потім, зазнавши милосердя, вони самі могли чинити діла милосердя один до одного і до всіх, хто їх оточуватиме. Це дуже важливо. Те, що робить «Карітас» у Вінниці, — це велика праця. І це праця на роки: допомагати людям, а особливо тим, хто далекий від Бога. Господь Ісус Христос сказав: «Не одним тільки хлібом житиме людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих». І сьогодні «Карітас» хоче вкласти в їхню душу це слово, а для тіла дати поживу».

Про те, що молитва, піст і добрі вчинки є проявом віри людини, Його Преосвященство говорив у проповіді. Звертаючись до зібраних на Літургії — а це переважно були вимушені переселенці, — владика заохочував їх щоденно читати Святе Письмо, підкреслюючи, що «Слово Боже діятиме в нас, коли ми впроваджуватимемо його у своє життя». Єпископ наводив приклади з життя, які показують, як Слово Боже, прочитане на сторінках святих книжок, змінювало життя людей, захищало їх від диявольських спокус — тих, «яким диявол піддавав Ісуса у пустелі: хліба, тобто — матеріального забезпечення, слави і влади». Один із таких прикладів: жінка працювала завучем у школі. В її сім’ї було заведено щодня, коли всі збиралися за столом, читати Святе Письмо. Окремі фрагменти по черзі читали троє її синів; старший навчався у виші.

«Це був 1956 рік, розпал комунізму, — сказав владика. — Жінка знала, що за це могла втратити не тільки посаду і роботу, але й свободу — потрапити до в’язниці. Але вона знала також, що Слово Боже — це джерело, звідки людина отримує життя. Вона знала, що комунізм рано чи пізно мине, а Слово Боже — вічне. Так і сталось: комунізм минув — як минуть і сучасні ідеології, які нам нав’язують. Нині Бог дав нам ситуацію, в якій ми повинні розпізнавати знаки часу. Бог не розпочав цю війну — її розпочали люди. Але Бог допустив таку ситуацію напевно для того, щоб ми більше наблизились до Нього, зустрілися з Ним у подіях нашого життя, відчули Його любов та опіку й самі стали апостолами — тими, хто своїми вчинками являє Божу любов іншим людям».

Серед тих, хто брав участь у Літургії, були доброчинець із Польщі, який від початку повномасштабної агресії допомагає місії «Карітас», п. Славомир Ярославський і польський волонтер п. Матеуш Рихацький. На запитання, що його мотивує допомагати Україні, пан Славомир відповів: «Це йде з серця. Просто — з серця». Після короткої паузи він додав: «Коли в сусіда пожежа, потрібно зробити дві речі: прийняти до свого дому його сім’ю і допомагати гасити».

По закінченні Святої Меси на мешканців монастирського будинку чекав концерт, підготовлений спільно з представниками Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — єдиного в Україні навчального закладу такого рівня, який готує рятувальників ДСНС. Крім переселенців, були запрошені також і члени сімей зі складними життєвими обставинами з Вінниці, якими опікується «Карітас».

«Це училище, — сказав Євген Маркевич, — наші давні друзі і добродії. Вони багато в чому допомагали нам, зокрема — організувати свято для дітей на день св. Миколая. Зрештою, чи можуть не проявляти турботу про людей, що постраждали від війни, ті, хто вчаться рятувати людське життя?».

Вели концерт співробітники училища: капітан служби цивільного захисту Віктор Бойцов і п. Олена Нікітчук. Пані Олена нагадала, що на початку весни, 9 березня, український народ відзначає день народження свого національного генія — Тараса Григоровича Шевченка, а курсант училища Назар Лаврик прочитав вірш Лесі Українки, присвячений Кобзареві.

Пані Галина Тишкевич прочитала вірша, якого вона написала для своєї мами, ще коли їй було 9 років. Діти привітали своїх мам і бабусь і вручили їм подарунки, зроблені власними руками.

У концертній програмі виступили і троє семінаристів міжнародної місійної семінарії «Redemptoris Mater» у Вінниці, які походять із трьох різних країн — України, Мексики і Сполучених Штатів. Виконавши дві латиноамериканські пісні, вони закінчили свій виступ «Червоною рутою».  

До зібраних на концерті звернувся єпископ Леон Дубравський. «Коли я приїжджаю на могилу моїх батьків, — сказав владика, — я стаю на коліна і дякую за все, що вони мені дали. А найцінніше з того, що  вони мені дали, — це віра. Це був найліпший скарб. Можна все дати дітям, але якщо не дали віру — вважайте, що ви своє життя втратили. Колись я був на одному святкуванні: багатодітна мати відзначала день народження. Діти принесли свої подарунки, а наймолодша донька сказала: «Матусю, я нічого не маю, маю тільки своє серце. Я тобі його дарую». Мама взяла цю дитину на руки і сказала, що це найліпший подарунок. Ми повинні дарувати серце, тому що серце — це любов. А без любові жити на світі неможливо. Диявол хоче посіяти між нами ненависть, зло, заздрість, скупість. І ми бачимо — сьогодні він засіває це на нашій землі. Диявол хоче зробити нас рабами. Господь визволив нас, вмираючи на хресті. Коли ми дивимось на хрест — бачимо, що Він вмирає. Але знаємо, що Він воскрес. Він живе і вказує нам дорогу до Неба. Тому бажаю вам: намагайтесь засіяти в серце дитини любов до Бога і любов до ближнього. Це дві заповіді, без яких світ не може існувати».

Організатори концерту привітали переселенку з Сєверодонецька п. Раїсу Піхо, якій кілька днів тому виповнилось 90 років. Переживши в дитинстві гітлерівську навалу, вона навряд чи могла думати, що на схилі віку їй доведеться втікати від нової навали — вже зі сходу. Єпископ Леон побажав Раїсі Іванівні дожити до сторічного ювілею.  

Свято завершилося спільним виконанням пісні, яку сто років тому співали тодішні борці за незалежність нашої країни — «Ой у лузі червона калина».



Схожі новини:

Поширити новину: