«Християнство було шляхом на початку, воно повинно залишатися шляхом зараз і назавжди», – сказав о. Томаш Галік, богослов і філософ з Карлового університету в Празі, у своєму духовному вступі до Європейської синодальної асамблеї, що відбувається у столиці Чехії.
Про це пише Wiara.pl.
Він нагадав, що на початку християнства, коли християн запитували, чим є їхня практика, чи це нова релігія, чи нова філософія, вони відповідали, що це – шлях, дорога слідування за Тим, Хто сказав: «Я є Дорога». «Християни завжди поверталися до цього бачення впродовж всієї історії, особливо у часі криз», – зазначив науковець.
Церква як «спільнота паломників» є «живим організмом, а це означає, що вона завжди відкрита, трансформується і розвивається». У цьому контексті «синодальність, або спільний шлях (syn hodos), означає бути постійно відкритим на Духа Божого, через якого воскреслий, живий Христос живе і діє в Церкві. Синод – це можливість разом прислухатися до того, що Дух говорить Церквам сьогодення».
Він нагадав, що папа Бенедикт XVI сформулював ідею про те, що Церква, подібно до Єрусалимського храму, повинна створити простір, який називається «подвір’я язичників». «У той час, як секти приймають лише тих, хто повністю слухняний і відданий, Церква повинна відкритися для духовних шукачів, для тих, хто, хоча і не повністю ідентифікує себе з її вченням і практикою, все ж відчуває певну близькість до християнства», – сказав о. Галік, додавши, що Ісус «застерігав своїх учнів від ревності революціонерів і інквізиторів, від їх спроб грати роль ангелів Страшного Суду і занадто поспішно відокремлювати зерно від полови». Також, пригадав слова святого Августина, котрий писав, що багато з тих, хто думає, що вони зовні, насправді знаходяться всередині, і багато з тих, хто думає, що вони всередині, насправді знаходяться зовні. «Церква – це таїнство, ми знаємо, де Церква є, але не знаємо, де її немає», – підсумував священнослужитель.
Він зазначив, що «постійним завданням Церкви є місія», яка, однак, «не повинна бути «реконкістою», вираженням ностальгії за втраченим минулим, прозелітизмом, маніпуляцією, спробою загнати шукачів в існуючі ментальні та інституційні межі Церкви». Навпаки, «ці межі повинні розширюватися і збагачуватися саме досвідом шукачів».
Отець Галік підкреслив, що «якщо ми серйозно ставимося до принципу синодальності», то місію «не можна розуміти як односторонній процес, а радше як супровід у дусі діалогу та пошуку взаєморозуміння». Справді, синодальність – це «процес навчання, в якому ми не тільки навчаємо інших, але й вчимося самі».
Чеський священнослужитель зазначив, що «заклик відкрити «подвір’я язичників» у храмі Церкви, заклик до інтеграції шукачів був позитивним кроком на шляху синодальності в дусі ІІ Ватиканського собору». Сьогодні, однак, «ми повинні йти далі», тому що Ісус стоїть біля дверей і стукає, але «зсередини». «Він хоче вийти, і ми повинні йти за Ним. Ми повинні вийти за межі наших нинішніх ментальних та інституційних кордонів, щоб простягнути руку допомоги бідним, маргіналізованим, стражденним. Церква має бути польовим шпиталем – ця ідея Папи Франциска потребує подальшого розвитку. І польовий шпиталь повинен мати підтримку Церкви, яка здатна запропонувати правильний діагноз (читання знаків часу); профілактику (зміцнення імунітету проти заразних ідеологій, таких як популізм, націоналізм і фундаменталізм); а також лікування і одужання (включаючи процес примирення і загоєння ран після часів насильства і несправедливості)», – проаналізував о. Галік.
Священник зазначив, що важливою частиною християнського життя є пошук живого Христа, який приходить до нас у багатьох дивовижних – іноді анонімних – формах. «Він приходить крізь через зачинені двері страху; ми втрачаємо Його, коли закриваємося в страсі. Він приходить до нас як голос, що промовляє до наших сердець; ми втрачаємо Його, якщо дозволяємо оглушити себе шумом ідеології та комерційної реклами. Він об’являється нам у ранах нашого світу; якщо ми ігноруємо ці рани, то не маємо права сказати за апостолом Томою: Господь і Бог мій! Він об’являється нам як невідомий подорожній на дорозі до Емаусу; ми пропустимо Його, якщо не захочемо ділитися своїм хлібом з іншими, навіть, з незнайомими людьми», – стверджує о. Галік.
Богослов зазначив, що Церква бере участь у перетворенні світу передусім через євангелізацію, яка є її головною місією. «Плідність євангелізації полягає в інкультурації, втіленні віри в живу культуру, в спосіб мислення і життя людей. Насіння слова має бути посіяне досить глибоко в добрий ґрунт. Євангелізація без інкультурації – це лише поверхнева індоктринація», – зазначив чеський науковець.
Священник поставив запитання: «Чи має сьогодні європейське християнство мужність і духовну енергію відкинути загрозу «зіткнення цивілізацій», перетворивши процес глобалізації на процес спілкування, обміну та взаємозбагачення в «civitas ecumenica», школі любові та «вселенського братерства»?». «Якщо Церква хоче зробити свій внесок у перетворення світу, вона сама повинна постійно перетворюватися: вона повинна бути «ecclesia semper reformanda». Щоб реформа, тобто зміна форми, наприклад, певних інституційних структур, принесла добрі плоди, їй має передувати і супроводжувати відродження «кровоносної системи» Церкви – а це якраз і є духовність. Ми не можемо зосереджуватися лише на окремих органах і нехтувати тим, що їх об’єднує, що наповнює їх Духом і життям», – підкреслив богослов.
