Диякон Петро Мазур СМ: травма коліна спровокувала духовний перелом

Днями у вікентійській родині відбулося свято: 24 вересня у катедральному соборі св. Олександра в Києві ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький SDB під час Святої Меси уділив дияконські свячення семінаристу VI-го курсу Петру Мазуру СМ.

З цієї нагоди зібралися представники різних гілок вікентійської родини, серед яких отці місіонери, а також семінаристи Вищої духовної семінарії Пресвятого Серця Ісуса, сестри монахині, друзі, рідні та знайомі.

Напередодні, 23 вересня, у каплиці «Блаженств» по закінченню новіціату, повернувшись з Кракова семінарист Віталій Беляк склав «Bonum Propositum», тобто добрі наміри дотримуватись чистоти, убогості й послуху згідно з Конституціями і Статутами Конгрегації Місії. Цього ж дня брат Петро склав вічні обіти. Для одного це один з перших, а для другого – наступний важливий крок до служіння у згромадженні. Урочисту Євхаристію очолив візитатор Віце-Провінції свв. Кирила і Мефодія отець Леонід Куклишин СМ.

У неділю, 25 вересня, диякон Петро Мазур СМ виголосив свою першу проповідь у каплиці «Блаженств», що знаходиться у місіонерському домі «Божий дар», котрий є центральним домом віце-провінції. Коментуючи Євангеліє про багача і Лазаря (Лк 16, 19-31), він закликав присутніх не бути байдужими і робити добрі вчинки потребуючим, помічати нужденних, яких Господь посилає нам на життєвому шляху, і таким способом щоби проявляли любов до самого Господа.

Як ділиться брат Петро, у день дияконських свячень «досвідчив радість, підтримку та любов Духа Святого». У найближчому майбутньому планує допомагати отцям, волонтерити та проповідувати, а також написати магістерську працю.

Маючи гарний приклад глибокої віри у родині, батьків, що прийняли та виростили сімох дітей, дядька, що служить священником, двох старших сестер монахинь, наймолодший з сім’ї Мазур з Вінниччини пішов служити Богу у вінкентійській родині.

Працюючи у Броварах під Києвом Петро ходив на Святі Меси в парафію до отців паулінів, де о. Роман заохотив до щоденного читання Біблії. Це вже був час більш свідомих відносин з Богом. Та все ж покликання до богопосвяченого життя прийшло у цікавий момент.

Одного дня Петро пережив серйозну травму коліна, а ввечері дізнався від матері, що прийшла повістка. Він був радий іти служити та плани були зруйновані через необхідність операції та реабілітації, тож мова про служіння у війську не могла і бути. Але час лікування став благословенним. «Після операції я попросив, щоб мені знайшли священника, щоби посповідатись та причаститись. Це був перелом: я пізнав Ісуса як особу, яка присутня у моєму житті», – згадує брат. Пізніше отець Петро Жарковський, який є рідним дядьком по матері, запросив до себе на Закарпаття на час свого виїзду за кордон. Майже без роздумів племінник охоче прийняв пропозицію та проїхав близько 800 км з поламаною ногою. Вже тут, у мальовничій місцевості під назвою Фрідєшово, що на Мукачівщині, у часі відсутності отця Петра, молодий юнак натрапив у нього на книгу про Вікентія де Поля. Навіть не побачив у ньому нічого особливого, але це був приклад чоловіка, який дійсно працює…

Такий простий приклад життя та служіння, що скріпив фундамент віри, отриманої в родині, став поштовхом до свідомого вибору подальшого шляху.

Текст: Тетяна Решетар

Фото: сторінка Місіонери св. Вікентія де Поля-Семінарія

Схожі новини:

Поширити новину: