Сьогодні, 12 серпня, у храмі Преображення Господнього у смт Нова Ушиця на Хмельниччині відбулися похоронні урочистості настоятеля парафії отця Єжи Чарнецького SVD.
Про це пише CREDO.
Поминальну Месу очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.
Попрощатися зі священником прийшли парафіяни, приїхали також численні священники та богопосвячені особи.
Після Святої Меси похоронний кортеж повіз тіло покійного до Польщі. Отця Єжи поховають у його рідному місті — в Моронгу.
Єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський, що очолив похоронну Месу, розповів CREDO, яким йому запам’ятався покійний отець Єжи, і яким було його священницьке служіння.
Не словом, а ділом
Спостерігаючи за отцем Єжи протягом тих шести років, що він у нас служив, я можу сказати, що він був тихою та смиренною людиною. Він не намагався висунутися на передній план, натомість він виконував свою роботу, і це було його характерною рисою. Деякі можуть багацько говорити, але мало діяти; він же говорив мало, але робив багато. Він був прикладом справжнього покликання; у його скромній парафії було багато міністрантів, багато дітей, і це про щось та й говорило.
Що ще цікаво: його сестра, яка приїхала на похорон, зізналася, що вже давно не приступала до сповіді, а тут вона вперше за довгий час сповідалася. Це дуже сильне свідчення, бо таким чином ми бачимо, що навіть його смерть стала причиною зближення іншої людини з Богом.
Життя кожного священника — Хресна дорога
Звісно, якщо так подивитися, то це сумно: молодий священник, лише 47 років… Наприклад, мені вже 74, а оскільки «дні віку нашого — сімдесят років, а як при силі — вісімдесят років» (Пс 90, 10), то можна сказати, що я вже добре пожив і мені було би нормально померти, а отець Єжи був насправді ще молодим і міг жити. Але я думаю, що кожен священник має свою власну Хресну дорогу. Певною мірою, кожне стояння Хресної дороги відбувається й у нашому житті.
Зерно, що дасть плід
Коли я молюся, то прошу у Господа за парафіян, за священників, за хворих, за померлих, але кожна ситуація сама у різний спосіб промовляє до нас. Так, як слово Боже промовляє до нас: коли ми його читаємо і розважаємо над ним, ми починаємо ним жити і воно дає плід. Так само й тут: життя отця Єжи залишило по собі плід. Він засіяв зерно у своїй парафії, і там воно принесе плоди. І словом, і життям, і ділом, і вчинками, і так само — своєю смертю. Парафіяни плакали на його похороні, і було відчутно, що по собі він залишив щось дуже добре, що люди згадуватимуть його і пам’ятатимуть про нього — попри те, що його життя було коротким, і в цій парафії він був недовго.
Хотів померти в Україні
Отець Єжи залишив свою країну і приїхав сюди як місіонер; люди, які його знали, кажуть, що він хотів померти в Україні. Він освятив інших людей справою, до якої його покликав Бог. Він присвятив їм своє життя. Отець Єжи був тихим, смиренним, сумлінним священником, який намагався інвестувати, як кажуть, не у матеріальні речі, а у речі духовні — в душі людей. І це найважливіше, бо тіло — річ минуча; після закінчення земного життя від нього нічого не залишиться. Як казав Твардовський, коли людина переселяється з одного місця в інше тут, на землі, то вона забирає з собою всі речі, які тільки може взяти з собою. Коли ж вона переселяється у вічне Царство, то вже нічого не бере з собою звідси. Тільки душу. Моліться за отця Єжи — і моліться до нього. Дякуйте Богові, що прислав його вам, щоб він працював тут, серед вас, і тут віддав своє життя — для вас. Це та любов, більшої від якої не може бути.
