У середу, 10 серпня, у монастирі Сестер святого Йосифа де Сен-Марк, що на Закарпатті, відбулося урочисте освячення реколекційного будинку. Обряд, якому передувала Свята Меса, очолив Апостольський адміністратор дієцезії єпископ Микола Лучок ОР.
Про це повідомляє сторінка Veritas.
Монастир сестер розташований у с. Павшино (Мукачівський р-н) та є осередком заступницької молитви. Регулярно до сестер на молитву за фізичне та духовне зцілення, яку веде с. Ліджі Паяппілі разом із сестрами, приїздять паломники не лише з навколишніх міцевостей, а й з усієї України.
«Якщо ми відкриємо Богу своє серце, Він своєю благодаттю завжди може дати набагато більше. Бог не має інших інструментів крім наших рук», – звернулась до присутніх настоятелька монастиря сестра Ліджі. Вона розповіла історію, пов’язану з будівництвом реколекційного дому. 2005 року тут була лише каплиця, навколо якої були зарослі. Сестра Ліджі отримала від Бога пророцтво, що на цьому місці буде великий реколекційний будинок, де буде багато людей, відбудеться багато навернень, та діятиме Божа благодать, і що будинок зведуть українці. На той час ці думки видавалися щонайменше дивними. Однак, для Бога немає нічого неможливого.
Реколекційний дім будувався 6 років. Розрахований він на прийняття 120 осіб, є конференцзал та необхідне оснащення. Зведений реколекційний будинок за кошти згромадження, добровільні пожертви та внески благодійників.
Освяченню передувала подячна Свята Меса, яку очолив Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії єпископ Микола Лучок ОР та Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії владика Ніл Лущак ЧБМ разом зі священниками Мукачівської дієцезії РКЦ та Мукачівської ГКЄ. На святкування також прибула генеральна настоятелька Згромадження мати Сімона Бургер.
У проповіді єпископ підкреслив, що наша щедрість спонукає Бога до ще більшої щедрості. Іноді наша людська щедрість готова віддати все. Віддати все для Бога можна тоді, коли ти у Нього закоханий. Любов до Бога спонукає вибрані душі шукати насамперед не своєї волі, а Господньої. Саме завдяки цьому стало можливим зведення цього реколекційного будинку.
«Людина говорить «добре» і потім починає все рухатися навколо того, що не я говорю Богові, що Він має зробити, а Бог говорить, що мені зробити. Згадайте неймовірну обіцянку Авраамові: «Вийди і ти будеш батьком стількох людей, що їх не можна порахувати як пісок та зорі на небі». Авраам іде, десятиліття проходять, а він очікує на дитину, і Бог говорить: «Не бійся, Аврааме, довіряй мені! Все буде!» і в один момент є дитина. Не без проблем, не без невірності, не без страхів, не без ран, але все приходить. Говорить до Мойсея: «Виведи мій народ» – «Я навіть говорити не вмію…» чи «я не з цієї країни, я з Індії приїхала…». Господь говорить: «Іди!» От Мойсея такого прислав. От один Мойсей [мова про с. Ліджі], другий такий – з Німеччини прийшов [мова про о. Йосипа Трунка, настоятеля парафії]. Іди! Не бійся! Раз ти, Господи, говориш, то йду. І дивіться: послух маленької індійки, яку як циганку приймали: сумки прятали від неї, став місцем Божого благословення із-за закоханості, із-за любові», – наголосив проповідник.
