Повернувшись під час середових зустрічей з паломниками до роздумів про старість, Папа Франциск ділився думками про цей етап життя як дозрівання до зустрічі з Богом, в Якому наше життя знаходить своє остаточне сповнення.
Старість, прожита в очікуванні Господа, може стати довершеною «апологією» віри, що представляє всім причини нашої надії. Таким ствердженням Папа Франциск підсумував своє повчання з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 10 серпня 2022 р., відбулася в залі Павла VI у Ватикані.
Повертаючись до роздумів на тему старості, він зазначив, що цей цикл добігає до завершення і цього разу зупинився на словах прощання Ісуса зі Своїми учнями, записаних в Євангелії від Йоана: «Нехай не тривожиться серце ваше. […] І коли відійду і вам місце приготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я».
Свідчення та очікування
Святіший Отець зауважив, що кілька рядків вище Ісус сказав Петрові: «Пізніше підеш за мною», нагадуючи йому «про перехід через слабкість його віри». Час, який залишається учням, буде часом «переходу через крихкість свідчення та через виклики братерства». Але також і через благословення віри, що додає ентузіазму, бо каже Христос: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме».
«Старість – це слушний час для зворушеного та радісного свідчення про це очікування. Похила віком людина перебуває в очікуванні, в очікуванні на зустріч. У старості діла віри, що наближають нас та інших до Божого царства, виходитимуть за межі енергії, слів і поривів молодості та зрілості. Але саме так вони вчиняють ще прозорішою обітницю істинного призначення життя, яким є місце за столом Бога у Божому світі», – сказав Папа, зауваживши, що було би цікавим довідатися, чи в якихось місцевих Церквах існують якісь особливі речі, призначені на те, щоби оживляти це «особливе служіння очікування Господа, підбадьорюючи індивідуальні харизми та спільнотні якості літньої людини».
Перехід у нове й остаточне
Наступник святого Петра зазначив, що старість, яка проходить у горюванні за втраченими можливостями, приносить пригнічення собі та іншим. Натомість, старість, яка проживається з пошаною до реального життя, «остаточно розв’язує двозначність могутності, яка б мала вистачати сама собі та власному успіхові», розв’язує навіть «двозначність Церкви, що пристосовується до світського становища». «Коли ми визволяємося від цієї претензії, то час старіння, який нам дає Бог, вже сам у собі є одним з тих “більших діл”, про які говорить Ісус», – пояснив Папа, вказуючи на те, що це якраз те, що Ісусові не було дане, але Його смерть, воскресіння та вознесіння уможливили це для нас. «Наше життя, – додав він, – не призначене на те, щоби замикатися в собі, в уявній земній досконалості: воно призначене прямувати далі, перейшовши через смерть, бо смерть є переходом. У дійсності, наше постійне місце, наша мета не тут, вона поруч з Господом, там, де Він мешкає навіки».
Період втаємничення
За словами Святішого Отця, тут на землі ми є «стажистами» життя, навчаючись серед різних труднощів цінувати Божий дар, приймаючи відповідальність за те, щоб ним ділитися і дбати, щоб він приносив плоди для всіх. «Період життя на землі є благодаттю цього переходу. Зарозуміла думка зупинити час – бажання вічної молодості, необмеженого добробуту, абсолютної влади – є не лише неможливою, але й маячнею», – сказав він, підкреслюючи, що наше життя на землі є лише втаємниченням у життя, у те повніше життя, «яке лише в Бозі знаходить своє сповнення».
Благородство старості
Папа пояснив, що «ми від початку є недосконалими і недосконалими залишаємося до кінця», але в сповненні Божої обітниці все розвертається: Божий простір, який нам приготовляє Ісус, перевищує час нашого земного життя. А старість «наближає надію цього сповнення», оскільки остаточно пізнає «сенс часу та обмеженість місця, в якому переживаємо наше втаємничення».
«Саме через це старість є мудрою. Тому вона є вірогідною, коли заохочує радіти бігом часу: це не загроза, а обітниця. Старість є благородною, вона не потребує гримуватися, щоби показати своє благородство», – наголосив Святіший Отець, додавши, що старість, яка «віднаходить глибину погляду віри», не є консервативною. Бо Божий світ є «нескінченним простором, над яким вже більше не тяжіє біг часу».
Тому старість, якщо проживається в очікуванні Господа, «може стати сповненою “апологією” віри, яка всім пояснює причини нашої надії», адже «вчиняє прозорою обітницю Ісуса, спрямовуючись до Святого міста, про яке говорить книга Одкровення». «Старість – це найбільш придатний період життя для того, щоби поширювати радісну новину про те, що життя є ініціацією для остаточного сповнення. Краще ще попереду», – підсував Папа.
