Від руїн Мосула до тих, що в Україні: голос миру та надії

Від руїн Мосула до тих, що в Україні: голос миру та надії

Папа Франциск розпочинає десятий рік понтифікату. Сьогодні актуальними є його слова, сказані рік тому в Іраку.

Про це пише Vatican News.

Папа Франциск входить у десятий рік понтифікату, і ця річниця трагічно позначена жахіттям війни в серці Європи. Коли переслухуєш слова, які Папа сказав рік тому, під час найважливішої та найсміливішої подорожі свого понтифікату – подорожі до Іраку, то це вражає. Це була подорож, якої він дуже хотів, незважаючи на ризики та чимало супротивних думок, мотивованих величезними труднощами в гарантуванні безпеки, зокрема, для людей, що повинні були брати участь у богослужіннях і зустрічах. Папа Франциск у березні 2021 року таки хотів здійснити це паломництво, що було нездійсненою мрією святого Йоана Павла ІІ, щоби засвідчити свою близькість всім жертвам фундаменталізму, щоби підтримати важкий процес відбудови країни, щоби простягнути руку численним мирним мусульманам, які хочуть мирно співіснувати з християнами та визнавцями інших релігій.

Кульмінацією цієї подорожі був візит Єпископа Риму до руїн Мосула. Папа Франциск сказав: «Сьогодні всі ми підносимо наш голос в молитві до Всемогутнього Бога за всі жертви війни та збройних конфліктів. Тут у Мосулі трагічні наслідки війни та бойових дій є надто очевидними. Як же жахливо, що ця країна, колиска цивілізації, була уражена настільки нелюдяною бурею, що знищила стародавні місця культу, внаслідок якої тисячі й тисячі людей – мусульмани, християни, єзиди – були жорстоко знищені тероризмом, ще інші – вимушено переселені чи вбиті!».

І через рік знову трагічні наслідки брудної війни в Україні, лицемірно названої «спеціальною військовою операцією», стоять перед очима світу, обтяжені болем, стражданнями, невинними покаліченими тілами, вбитими дітьми, розділеними сім’ями, мільйонами біженців, змушеними залишити все, втікаючи від бомб, містами, що перетворилися в поле битви, розтрощеними та спаленими будинками. Не згадуючи про рани серця, що потребуватимуть років, щоби зцілитися. Цього разу війна близько. Вона не є далекою, як та в Іраку, яку непочутий Папа Войтила з пророчою прозорливістю благав не розпочинати, і яка перетворила землю Авраама в клоаку всілякого тероризму. Війна – це «безповоротна авантюра».

Цього разу ненависть і насильство не можуть маскуватися за теоріями про «сутичку між цивілізаціями», не мають нічого спільного з вигаданими релігійними мотивами. Цього разу по обидва боки фронту чоловіки та жінки, що поділяють ту саму християнську віру й те саме хрещення. Серед хаосу, викликаного вторгненням російської армії в Україну, та розпаленої ним воєнної ескалації, що загрожує втягнути світ у ядерний конфлікт, знайти знаки надії непросто. Та однак, як рік тому в Мосулі, Папа Франциск підтвердив своє переконання в тому, що «братерство є сильнішим від братовбивства, надія є сильнішою від смерті, мир є сильнішим від війни», що також і сьогодні, незважаючи ні на що, надіятися можливо. Випрошуючи в Бога дару миру, ніколи не перестаючи його шукати та дбати про нього, не залишаючи неспробуваним нічого з того, що могло б привести до припинення вогню та початку справжніх переговорів. Бо якщо хочемо миру, то потрібно приготовляти мир, а не війну. Потрібні мужність і креативність, щоби ступати новими шляхами задля будування співіснування між народами, що не ґрунтуватиметься на рівновагах сил і на стримуванні. Сьогодні є можливим надіятися, споглядаючи велику хвилю солідарності, яка протягом кількох днів зродилася з низів, бачачи великодушність країн, таких як Польща, що відчинили свої двері для мільйонів біженців.

Рік тому, під час міжрелігійної зустрічі в долині Ур, Папа Франциск сказав: «З чого може розпочатися дорога миру? Від відмови від того, що маємо ворогів. Той, хто наважується дивитися на зорі, хто вірить у Бога, той не має ворогів, яких слід знищити. Він має єдиного ворога, якого мусить долати, що стоїть при дверях серця та стукає: ним є ворожнеча. В той час, як деякі стараються мати ворогів замість того, щоби бути друзями, в той час, як багато-хто шукає свою вигоду за рахунок інших, той, хто споглядає на зорі обітниць, хто ходить Божими дорогами, той не може бути проти когось, але – для всіх. Такий не може виправдовувати жодну форму нав’язування, гноблення та зловживання владою, не може поводитися агресивно». Дорога миру розпочинається із роззброєння сердець, як навчав Папа протягом цих дев’яти років понтифікату. Називати себе християнами означає належати Богові, Який став людиною, Який дав Cебе убити на хресті задля любові та Cвоїм рішенням стати невинним жертвоприношенням, вже дві тисячі років закликає нас ставати на сторону утиснених, тих, які зазнали нападу, переможених, останніх, відкинутих. Він закликає нас сіяти мир, і ніколи ненависть, війну, насильство.

Схожі новини:

Поширити новину: