Кардинал Черні. Подорож молитви, пророцтва та викриття

Кардинал Черні. Подорож молитви, пророцтва та викриття

Стаття, яку кардинал Майкл Черні, в.о. Префекта Дикастерії служінні цілісному людському розвиткові, написав напередодні подорожі солідарності до України. Вона побачила світ у часописі «Aggiornamenti Sociali».

Про це пише Vatican News.

Моя подорож – це мандрівка молитви, пророцтва та викриття. Я виїжджаю з Риму 8 березня, щоб дістатися до Будапешта, де зустрічатися з біженцями та переміщеними особами, а також тими, хто їх вітає та допомагає їм. Тим часом кардинал Конрад Краєвський, папський роздавач милостині, вже прибув до Польщі і зробить те саме в регіонах на кордоні з Україною. Сподіваємося, що найближчими днями ми зможемо перетнути кордон і потрапити в Україну, але це буде залежати від розвитку подій.

Апостольський Престол – про це промовисто сказав Папа Франциск під час молитви «Ангел Господній» у неділю, 6 березня, – «готовий зробити все, щоб поставити себе на службу цьому миру». Моя місія в Україні є знаком, і моє завдання полягає в тому, щоб донести до тих, хто страждає, присутність і близькість не лише Папи, а й усього християнського люду.

Я їду, щоб особисто оцінити ситуацію, і сподіваюся, що зможу принести якусь матеріальну допомогу, але їду, насамперед, щоб зустрітися з людьми, бути з ними. Це пророцтво присутності та близькості, які можуть здаватися слабкими, навіть незначними відповідно до логіки світу та сили зброї. Однак це не так; бути поруч зі Своїм народом, зі Своїми дітьми, які страждають, – це шлях, який Бог вибрав, щоб увійти в історію світу, навіть ціною потрапляння на хрест. Символом цього є велике дерев’яне розп’яття, яке останніми днями – ми всі бачили ці емоційні кадри – було перенесено з вірменського собору Львова і віднесене до бункеру в надії врятувати його від люті та безумства війни. Так само, як у бункерах, підвалах і навіть імпровізованих притулках є багато людей, які звертаються з молитвами до того розп’ятого Господа.

Тому я впевнений, що ця подорож буде молитвою: молитвою Папи, моєю та двох моїх супутників, одного із Дикастерії в справах комунікації, а іншого – із Дикастерії сприяння цілісному людському розвитку, усіх тих, хто буде супроводжувати нас на цьому шляху, але, передусім, молитвою людей, яких ми зустрінемо, молитвою, що, як навчає книга Сираха, «пробиває хмари», бо Бог «чує скорботу пригноблених. Він не залишає крик сироти, ані вдови, коли вона виливає свою скаргу». Ці люди діляться даром своєї близькості з Богом з тими, хто їх зустрічає, з тими, хто бажає жити таїнством присутності з ними, несучи слово Євангелія та конкретну підтримку. Жест милосердя тих, хто їх вітає, стає можливістю підтвердити віру, яка нас об’єднує, і живити спільну надію на те, що світ без війни можливий, що за насильством і смертю не залишається останнього слова. Це таємниця Пасхи, до якої ми готуємося протягом Великого Посту.
З цієї причини я зустрічатимуся і нестиму близькість Папи та Церкви тим, хто різними способами залучений в ініціативи гостинності: це тиха та беззбройна армія, віддана відбудові людства, який зброя намагається знищити. Їхні руки є руками всього християнського люду, більше того, руками Самого ж Бога.

Віра не є відсутньою також і в трагедії, яку переживає Україна, адже вона в серцях людей, які втікають від війни: більшість із них віруючі, як і багато тих, хто їх вітає, і важливо, щоб усі, хто бажає отримати релігійну підтримку, мали можливість це зробити, поважаючи відмінності між різними конфесіями та релігіями. В рамках своєї подорожі я займатимусь також і цим.

Врешті, моя подорож буде подорожжю викриття. Історія українських біженців не нова, вона розгортається за драматичним сценарієм надто багатьох конфліктів, які кривавлять наш світ та часто забуті. З тією ж швидкістю, з якою за кілька днів мільйони людей змушені були покинути свої домівки, вже приходять новини про те, що на кордонах і в країнах першого прийому запущена машина торгівлі людьми та незаконного ввезення мігрантів. До драматизму війни та переміщення додається і драма рабства. У місії, яку виконуватиме наша невелика делегація, ми приділимо велику увагу цьому питанню, а також іншому не менш болючому моменту: маргіналізації, а іноді й неприйняттю, яких зазнали африканці та азіати, які жили в Україні, а зараз тікають разом із рештою населення. Це питання важко вирішувати в такий напружений час, але надзвичайно важливо це робити. Ми всі діти одного Отця, і братерство не знає кордонів: таким є значення обіймів Папи і Церкви, які я несу всім, кого зустрічатиму.

Схожі новини:

Поширити новину: