Апостольський Нунцій в Україні: складно знайти допомогу, уповаємо на Бога

Апостольський Нунцій в Україні: складно знайти допомогу, уповаємо на Бога

Архієпископ Вісвальдас Кульбокас, який перебуває в нунціатурі в Києві, розділяє долю мільйонів цивільних мешканців, які намагаються захиститися від боїв, що розгорілися в місті. «Я запитую себе, як люди через кілька днів даватимуть собі раду з хворими і з продовольством, як реагуватимуть діти, які стали жертвами насилля».

Про це пише Vatican News.

Будинок, розбитий російською ракетою, карета швидкої допомоги, зупинена посеред бронемашин та протитанкових їжаків. Шосе, по яких проїжджають танки і стріляють один в одного. Хаос в Києві, де ще чотири дні тому транспорт не зупинявся і люди вечеряли в ресторанах. З фронту війни, відкритого Росією в Україні, надходять сотні зображень, що показують жахливу картину, яку переживає вся країна. Серед бойових дій мирні жителі шукають порятунку у підвалах міста, інші, взявши з собою найнеобхідніше, тягнуться до кордонів.

Безпосереднім свідком всього, що відбувається в Києві, є Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас. Його доля і доля його співробітників не відрізняється від долі мільйонів громадян. В інтерв’ю для Ватиканських ЗМІ він розповідає те, що бачив і чув.

Ваше Преосвященство, ми з великим занепокоєнням і болем спостерігаємо за тим, що відбувається в Україні. Ви перебуваєте в Києві, який став ареною бойових дій. Що ви можете розповісти про ситуацію, яку переживаєте?

Найбільше мене хвилює те, що місто Київ, де я перебуваю – це велике місто, яке має трохи менше трьох мільйонів населення, і тепер у ці дні воно повністю паралізоване воєнними діями. Окрім ракет, які пролітають, і тому люди ховаються, як можуть – у підвалах, на станціях метро – у мене виникає запитання, що роблять хворі, пацієнти з будь-яким захворюванням? Бо пересуватися важко, важко знайти допомогу… Що їм робити?

Новини, які надходять з України, говорять про міста, в яких, окрім медичного обслуговування, бракує також води та продовольства…

Так. Усвідомлюючи, що наближаються важкі дні, всі намагалися поповнити запаси, але їх вистачить на кілька днів. І тому виникає запитання: Що буде, якщо така ситуація триватиме кілька днів? Що залишиться їсти? Бо тепер нема можливості поповнити запаси, а також ризиковано залишатися в квартирах, в кімнатах, важко перебувати в громадських місцях… Ми теж в нунціатурі намагаємося залишатися на нижніх поверхах, де менший ризик потрапити під обстріл, і тому ще важче вийти і знайти якісь відчинені магазини, але я не думаю, що вони відкриті, або що вони здатні поповнити запаси, тому що навіть дорожнє сполучення перерване… Що буде через кілька днів? – це дуже велике питання.

Ми бачимо фотографії і відео людей, що сховалися в підвалах, в тунелях метро, особливо, багато жінок, а також і дітей, які, напевно, не розуміють, що діється і що раптово сколихнуло їхнє життя…

Це ще одне велике запитання. Ми, дорослі, на що їх прирікаємо? Бо, можливо, дорослий переступить через це страждання, але дитина… Я вже зустрічав в Італії та в інших країнах Європи людей, які виросли під час Другої світової війни: скільки страждань вони продовжують терпіти й сьогодні… Сьогодні вранці я думав про дітей Києва: коли вони виростуть, як вони будуть ставитись до інших, проживши перші дні, перші місяці, перші роки свого життя під обстрілами, під ракетами? Це ще одне велике запитання…

Як почуваєтеся ви всі в нунціатурі?

У нунціатурі ми знаємо, що ми розташовані в житловому районі, що не є безпосередньо близьким до основних артерій міста. Проте чути, як пролітають ракети, чути вибухи – навіть минулої ночі – бої в околицях… Ми, співробітники нунціатури, перебуваємо на нижніх поверхах і готові ховатися в підвалі, якщо бачимо невідкладну потребу. Але ми молимося: молімося за себе, за інших, молимося за мир, молимося за навернення кожного.

З яким закликом Ви б хотіли звернутися?

Йдеться не стільки про заклик… Я ставлю собі запитання перед Богом: що Вічний Бог каже мені через цю ситуацію? Що я маю зробити від себе? Я, як християнин, розумію, що ніщо з того, що діється, не є прихованим від Господа Ісуса, і що також у настільки важкій ситуації моїм покликанням є думати про власне навернення, але також старатися допомагати іншим. «Інші» означає «всі»: навернутися та чинити так, аби знову віднайти не лише мир, але й братерство, пошану одні до одних.

Церква молиться за мир в Україні та особливо чинитиме це 2 березня, про що просив Папа Франциск. Уявляємо, що це буде нагода для особливого єднання…

Для нас 2 березня це дуже далеко, потрібно дожити. Ми молимося за мир повсякчасно, бо це також період, який спонукає нас до наполегливої молитви, уповання на Господа, уповання на Діву Марію, Матір усіх: Матір усіх, а не лише християнської Церкви. Ми, як християни, знаємо, що мусульмани дуже шанують Діву Марію, отож поєднуємо свою молитву з їхньою, аби Діва Марія заступилася за всіх нас.

Схожі новини:

Поширити новину: