Проповідь Апостольського нунція в Україні архієпископа Вісвальдаса Кульбокаса під час Літургії Господніх Страстей у Запоріжжі у Велику П’ятницю, 29 березня.
Одним із пророків, який під час Великого посту мав приготувати нас до Пасхального Тридення, був пророк Осія. Бог «дарував» Осії дуже особливий досвід, наказуючи йому взяти за дружину ту, яка буде йому невірною і стане повією; але вкінці Осія побачить її та забере додому, щоб знову жити разом з нею. А тоді Бог додав, що такою є Божа любов до людей; до людства, тобто до кожного з нас, які часто невірні Богові, маже, як повія; але Бог завжди чекає на нас.
У випадку пророка Осії особистий досвід допоміг йому зрозуміти не лише Божу любов, але також Божі страждання за нас.
Сьогодні, у Страсну П’ятницю, саме це є метою нашої молитви: роздумувати та переживати страждання Ісуса як свої власні, коли Ісусові страждання досягають глибини нашого серця, коли ми справді починаємо плакати за Ним і разом з Ним, лише тоді ми можемо сказати, що ми зрозуміли нашого Бога.
Зрозуміло, що недостатньо просто читати Ісусові Страсті, а також недостатньо, аби цьому читанню товаришувала наша молитва. Щоб Божі страждання стали нашими, потрібна одна з трьох наступних речей:
Потрібно мати чуйне, уважне серце, здатне співчувати Богові та людям в такий спосіб, щоб страждання інших стало нашим стражданням;
Або, – коли наше серце завтерділо, – потрібна особлива благодать, щоб зрозуміти Боже страждання;
Або ж, коли так сталося, що ми не маємо ні чуйного серця, ані цієї особливої благодаті, про яку я щойно згадав, лише після пережиття якогось страждання в нашому житті ми нарешті зрозуміємо Бога.
Але наші страждання можуть бути дуже суб’єктивними: так трапляється, коли хтось із членів нашої родини чи наших друзів не говорить тих слів, які ми хочемо почути, або не робить того, що ми хочемо. Тоді ми страждаємо, але всі ці страждання суб’єктивні.
В інших випадках страждання є об’єктивними: це фізичні хвороби чи хвороби душі, чи то наші, чи теж нашої родини або друзів; це війни – як цей російський напад на Україну з усім його варварством; це матеріальні труднощі або у стосунках з іншими людьми; це труднощі матері чи батька, які втрачають сина чи доньку, або нареченого, який втрачає свою наречену; або це труднощі заручених пар, коли один не розуміє іншого і, врешті-решт, таки розлучаються. Труднощів може бути багато, іноді 10-20 різних труднощів для однієї людини чи однієї родини.
Це можуть бути «справедливі» і «несправедливі» труднощі. Такі, які ми самі спричинили, або труднощі, які були нам накинуті. Але в усіх цих випадках існує фундаментальна умова для того, щоб наші страждання принесли нам добро: ми маємо пережити ці труднощі з вірою, тобто зі словами «нехай буде воля Твоя, Господи».
Коли ми спроможемося сказати, і не лише словами, але будемо справді думати так у своєму серці: «нехай буде воля Твоя», тоді ми уподібнимося до Ісуса, який йде на Страсті, бо такою є воля Отця.
Як каже святий Павло, коли ми беремо участь у стражданнях Христа, ми також стаємо учасниками Його воскресіння. Тобто ми єднаємося з Христом у всьому, включно з Його вознесінням на небо, щоб бути разом з Небесним Отцем, справедливим і милосердним.
Таким є наше людськеі християнське покликання, і це наше покликання на Велику П’ятницю, коли ми вшановуємо Розп’яття.
Нехай благодать Господа допоможе нам справді з’єднатися – серцем і розумом – з Ісусовими Страстями.
