Святий Бернардин

Бернардин Реаліно (1530–1616) народився в заможній італійській родині в м. Карпі. Удома отримав чудову освіту, згодом пробував вивчав медицину в Модені та філософію в Болоньї, проте врешті-решт зосередився на праві, із якого зробив докторат (1556).

Родина зготувала йому чудову кар’єру: завдяки зв’язкам Бернардин одразу після навчання став головою судової та виконавчої влади спершу у Феліццано, а згодом у Монферато й Кассіно. Виконував обов’язки правового радника в Александрії (П’ємонт) і був особистим радником намісника Неаполя.

1564 року Бернардин зацікавився єзуїтами, які відкрили в Неаполі монастир, та провів вісім днів на реколекціях. Саме тоді йому явилася Діва Марія з Дитятком на руках і попросила вступити в орден. Така перспектива відгукнулася в серці Бернардина, тож він іще того самого року приєднався до єзуїтів. Через три роки під послухом отримав свячення. Генерал ордену, св. Франциск Борджа, поставив його магістром новіціату й духовним керівником новіціїв, хоча сам Бернардин іще тільки вивчав теологію.

1571 року майбутнього святого допустили до складання вічних обітів, а ще через три роки послали в Лечче (Італія), щоб він заснував у місті колегію. Там Бернардин залишився довіку й завоював довіру не тільки містян, а й людей із усіх околиць. По духовний супровід до нього приходили як бідняки, так і знатні особи, віряни та єпископи. Завдяки великій праці святого релігійне життя тієї місцевості розквітло.

Бернардин був наділений багатьма дарами: умів розпізнавати душі, мав дар передбачення, оздоровлення, а передусім – глибокого єднання з Богом у споглядальній молитві. Був надзвичайно добрим до кожного, що не могло не приваблювати людей. Йому являлася Богородиця, яка одного разу дала святому потримати на руках маленького Ісуса. За три роки до смерті Бернардин утратив зір.

Канонізований 1947 року.

Зображають святого в чернечому вбранні єзуїтув, часто разом із Дитятком Ісусом.