Навернення апостола Павла (свято)
«Бо він для Мене – вибране знаряддя, щоб занести Моє Ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє Ім’я» (Діян 9, 15-16).
Новий Завіт не раз подає опис події, що сталася з Савлом під Дамаском (Діян 9, 3-19; 22,3-21; 26 9-20). Із цієї історії християни пізнають, що не своєю силою, знаннями або вчинками спасається людина, що Боже Слово справді живе й діяльне, а Бог не дивиться на обличчя.
«Савло, дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів» (Діян 9, 1), був свідком каменування святого Стефана, схвалював це й сам долучився до ув’язнення багатьох християн. Фарисеєм він досконало виконував закон і був ревно відданий Господу Богові сил; це тільки зміцнилося після зустрічі з Христом. Павло завжди пам’ятав про своє життя до навернення, так само, як апостол Петро – про те, що тричі зрікся Ісуса: це було не так нагадування про грішність і невірність, як вказівка на Божу любов і Його милосердя.
Є різні думки щодо того, як називати цю подію: наверненням, покликанням чи зціленням. Найбільше питання – як Савло навернувся до Бога, якщо вже був побожним? Справжнє навернення – вихід із темряви до світла й зустріч із воскреслим Христом. Савла осліпило світло, що дало йому можливість побачити свою ницість, темряву незнання й пізнати справжнього Бога. Три дні молитви й посту, коли Савло нічого не бачив, нагадують про Йону, якого поглинув кит, і про Ісуса перед воскресінням. Світло воскреслого Христа доповнилося хрещенням, ученням апостолів і відкриттям покликання. Розпізнавши істину, Павло віддав себе в руки Того, Хто чинить значно більше, ніж людина може собі уявити, тому міг визнати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20).
До ІХ століття в літургії немає згадок про свято навернення апостола Павла. Записи свідчать, що його подекуди відзначали у Фраконії та Галлії, але під назвою Народження святого Павла.
Від 1908 року 25 січня вважають Днем молитви за єдність Церкви, яким від 1964 року завершується Тиждень молитов за єдність християн.