Під час чергової зустрічі з паломниками, повертаючись до роздумів над догматичною конституцією Другого Ватиканського Собору «Lumen gentium», Лев XIV говорив про есхатологічний вимір Церкви, нагадуючи, що вона живе між «вже» початку Божого Царства та «ще ні» його остаточного сповнення.
Про це пише Vatican News.
Після перерви, пов’язаної з Апостольською подорожжю, Папа Лев XIV під час загальної аудієнції в середу, 6 травня 2026 р., повернувся до представлення документів Другого Ватиканського Собору. Продовжуючи бесіди про догматичну Конституцію про Церкву «Lumen gentium», цього разу він зупинився на її VII розділі, запрошуючи замислитися про визначальну характеристику Церкви, якою є її есхатологічний вимір.
«Церква, власне, крокує цією земною історією, завжди спрямована до кінцевої мети, якою є небесна батьківщина. Йдеться про суттєвий аспект, який, однак, ми часто ігноруємо або применшуємо, оскільки надто зосереджені на тому, що бачимо безпосередньо, та на більш конкретних динаміках життя християнської спільноти», – сказав він.
Місце найтіснішого єднання з Христом
Святіший Отець нагадав, що Ісус започаткував Церкву, проповідуючи Боже Царство, яке є «Царством любові, справедливості та миру». Тому ми покликані брати до уваги «спільнотний і космічний характер спасіння у Христі», звертаючи наш погляд до цього кінцевого горизонту й у цього перспективі все оцінюючи. «Церква живе в історії для служіння приходові Божого Царства в світ. Вона всім і завжди звіщає слова цієї обітниці, отримує її завдаток у звершенні Таїнств, особливо Євхаристії, вона втілює його та живе його логікою через стосунки любові та служіння», – мовив Лев XIV, додаючи, що Церква усвідомлює, що «є місцем і засобом», в якому найтісніше сповняється єднання з Христом, визнаючи однак, що «Бог може дарувати спасіння в Святому Дусі також і поза її видимими межами».
«Вже» і «ще ні»
Щодо цього, як зазначив Папа, документ собору робить дуже важливе ствердження, називаючи Церкву «вселенським таїнством спасіння», тобто, знаком і засобом тієї повноти життя й миру, яку обіцяв Бог. Тобто, вона «не ототожнюється в повноті з Божим Царством», а є його «зародком і початком», оскільки сповнення людству й всесвіту буде дане лише вкінці. Тому віруючи в Христа крокують цією земною історією, позначеною як добром, так і несправедливістю й стражданнями, «ані не впадаючи в ілюзії, ані не впадаючи у відчай».
«Отже, Церква здійснює свою місію між “вже” початку Божого Царства в Ісусі та “ще ні” обіцяного й очікуваного звершення. Будучи хранителькою надії, що освітлює шлях, вона також наділена місією проголошувати чіткі слова, щоб засуджувати все, що губить життя та перешкоджає його розвитку, і виступати на захист убогих, експлуатованих, жертв насильства та війни, а також усіх, хто страждає тілом і духом», – пояснив Наступник святого Петра.
Не абсолютна, а минуща
Далі Святіший Отець вказав на те, що як знак і таїнство Божого Царства, Церква є «Божим людом, який паломничає на землі», інтерпретуючи події історії в світлі Євангелія та згаданої кінцевої мети. Вона не звіщає себе, в ній усе повинно відсилати до спасіння в Христі. «У цьому контексті, – підкреслив він, – Церква покликана смиренно визнати людську слабкість і минущість своїх інституцій, які, хоча й служать Божому Царству, носять у собі минущість цього світу. Жодна церковна інституція не може бути абсолютизована; навпаки, оскільки вони існують в історії та часі, вони покликані до постійного навернення, до оновлення форм та реформування структур, до постійного відновлення стосунків, щоб вони могли справді відповідати своїй місії».
У сопричасті святих
Врешті, Папа наголосив, на тому, що крізь горизонт Божого Царства потрібно сприймати стосунки між християнами, які сьогодні здійснюють свою місію, й між тими, які вже завершили своє земне існування й перебувають або в стані очищення, або в стані блаженства. Він зазначив, що Lumen gentium стверджує, що всі християни формують «єдину Церкву», і що існує «сопричастя та співучасть у духовних благах». «Молячись за покійних і наслідуючи тих, хто вже жив як учні Ісуса, ми також отримуємо підтримку на своєму шляху та зміцнюємо поклоніння Богу: позначені єдиним Духом і об’єднані в єдиній літургії, разом із тими, хто випередив нас у вірі, ми хвалимо і прославляємо Пресвяту Трійцю», – підсумував Лев XIV.
