Генеральний секретаріат Синоду продовжує публікувати з доручення Святішого Отця напрацювання дослідницьких груп, яким було доручено глибше вивчити питання, що вийшли на яв під час синодального процесу 2021-2024 років, зосередженого на темі синодальності.
Про це пише Vatican News.
У вівторок, 5 травня 2026 р., Генеральний секретаріат Синоду опублікував чергову частину напрацювань дослідницьких робочих груп, які бути створені у період між двома сесіями XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів, що мала тему: «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія».
Нагадаємо, що під час першої сесії, що відбувалася в жовтні 2023 року, вийшли на яв деякі питання богословського, душпастирського та юридичного характеру, які не було можливим поглибити належним чином в рамках праці асамблей. Тому з доручення Папи Франциска Генеральний секретаріат Синоду і префекти відповідних дикастерій передали ці питанням десятьом дослідницьким групам, яким було поставлено завдання опрацювати відповідні пропозиції. Згодом Папа Лев XIV скликав ще дві додаткові такі групи, а деякими темами займаються спеціальні комісії. Про завершення праці цих груп було оголошено 3 березня цього року, а Папа Лев XIV доручив оприлюднити їхні напрацювання.
«Серце церковного життя»
Цього разу Генеральний секретаріат Синоду опублікував першу частину звіту Дослідницької групи №7, яка займалася темою «Деякі аспекти постаті та служіння єпископа в місіонерсько-синодальній перспективі», а зазначена частина стосується критеріїв відбору кандидатів у єпископи, та звіт Дослідницької групи №9 «Богословські критерії та синодальні методи спільного розпізнання щодо нових нагальних доктринальних, душпастирських і етичних питань».
«Ці два звіти торкаються серця церковного життя. Перший нагадує нам, що вибір єпископа – це момент справжнього розпізнання християнської спільноти: не існує пастиря без пастви, як і пастви без пастиря. Другий пропонує нам конкретні інструменти для вирішення найскладніших питань, не уникаючи їхньої складності: слухати залучених осіб, аналізувати реальність, зводити разом знання. Це синодальний метод, застосований до найскладніших ситуацій», – зазначив з цього приводу кардинал Маріо Грек, генеральний секретар Синоду.
Перша частина звіту Групи №7: вибір єпископа
У першій частині підсумкового звіту Дослідницької групи №7 розглядається питання відбору кандидатів у єпископи як моменту справжнього церковного розпізнання під проводом Святого Духа в атмосфері молитви та слухання. У цьому процесі, як зазначається, повинні брати участь місцева Церква разом зі своїм єпископом, єпископи церковної провінції або Єпископської конференції, а також Апостольський нунцій, який, на думку Групи, теж повинен відзначатися синодальним та місіонерським духом.
У документі пропонується, щоб кожна дієцезія періодично проводила процес розпізнання щодо свого стану та потреб. З наближенням наступництва, єпископу пропонується скликати Пресвітерську раду та Дієцезіальну душпастирську раду, члени яких колегіально висловлять думку щодо потреб дієцезії та передадуть єпископу – у закритому конверті – імена пресвітерів, яких вони вважають придатними для єпископства. Там, де це можливо, також слід провести консультації з Капітулою катедрального собору, Радою з економічних питань, Мирянською радою, представниками богопосвячених осіб, молоді та бідних. Серед якостей, що вимагаються від кандидатів, Група підкреслює «синодальні компетенції»: здатність будувати спільноту, ведення діалогу, глибоке знання місцевих культур та готовність конструктивно інтегруватися в них.
У Звіті також міститься прохання до дикастерій Римської курії переглянути свої процедури в більш синодальному ключі та пропонується запровадити періодичні форми незалежної оцінки процесів відбору.
Кінцевий звіт Дослідницької групи №9: душпастирський принцип
Кінцевий звіт Дослідницької групи № 9 пропонує зміну парадигми у підході Церкви до найскладніших доктринальних, душпастирських та етичних питань. Відправною точкою є біблійний образ: розділи 10–15 Діянь Апостолів, які показують, як можна цінувати культурну різноманітність, не зраджуючи новизну Євангелія.
Перший важливий вибір стосується термінології: Група вважала за краще говорити про «нові» питання, а не «спірні», оскільки метою є не стільки вирішення проблеми, як будування спільного блага через навернення у стосунках, спільне навчання та прозорість. У цьому документі вводиться «принцип пастирської турботи»: не може бути звіщення Євангелія, якщо не брати до уваги співрозмовника, в якому Святий Дух уже діє.
Для того, щоб конкретно вирішувати актуальні питання, Група пропонує три методологічні кроки: прислухатися до себе, прислухатися до реальності, об’єднувати знання. Розмова в Дусі залишається головним інструментом для розвитку церковної культури синодальності.
