В суботу, 11 квітня 2026 р., Папа Лев XIV очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані молитовне чування в намірі миру, що включало молитву Розарію, літанію, його проповідь, спеціальну молитву та благословення. У храмі зібралося 7 тисяч вірних, між якими були представники української громади Риму, понад три тисячі вірних були на площі Святого Петра.
Про це пише Vatican News.
Роздуми Святішого Отця Лева XIV
під час чування в намірі миру
Базиліка Святого Петра, 11 квітня 2026 року
Дорогі браття й сестри,
ваша молитва є вираженням тієї віри, яка, за словами Ісуса, переміщує гори (пор. Мт 17,20). Дякую вам за те, що ви відгукнулися на це запрошення, зібравшись тут, біля гробу святого Петра, та в багатьох інших місцях світу, щоб молитися про мир. Війна розділяє, надія єднає. Свавілля розтоптує, любов підносить. Ідолопоклонство засліплює, живий Бог просвічує. Достатньо трохи віри, крихти віри, найдорожчі, щоб разом, як людство і з людяністю, витримати цю драматичну годину історії. Молитва, насправді, не є притулком, щоб сховатися від наших обов’язків, не є знеболювальним засобом, щоб уникнути болю, який викликає велика несправедливість. Натомість вона є найбезкорисливішою, найуніверсальнішою та трансформуючою відповіддю на смерть: ми є народом, який уже воскресає! У кожному з нас, у кожній людині, внутрішній Учитель, насправді, навчає миру, спонукає до зустрічі, надихає до молитви. Тож піднесімо погляд! Встаньмо з руїн! Ніщо не може замкнути нас у заздалегідь визначеній долі, навіть у цьому світі, де, здається, не вистачає гробниць, бо й далі розпинають, знищують життя, безправно і безжально.
Святий Йоан Павло II, невтомний свідок миру, у контексті іракської кризи 2003 року зі зворушенням сказав: «Я належу до того покоління, яке пережило Другу світову війну і вижило. Я маю обов’язок сказати всім молодим людям, тим, хто молодший за мене, хто не мав такого досвіду: “Ніколи більше війни!”, як заявив Павло VI під час свого першого візиту до Організації Об’єднаних Націй. Ми повинні зробити все можливе! Ми добре знаємо, що мир не може бути досягнутий будь-якою ціною. Але ми всі знаємо, наскільки великою є ця відповідальність» (Ангел Господній, 16 березня 2003 р.). Цього вечора я переймаю цей його заклик, настільки актуальний.
Молитва вчить нас, що потрібно діяти. В молитві обмежені людські можливості зливаються з безмежними можливостями Бога. Тоді думки, слова та вчинки розбивають демонічний ланцюг зла і стають на службу Божому Царству: Царству, в якому немає меча, ні дрона, ні помсти, ні баналізації зла, ні несправедливого прибутку, а є лише гідність, розуміння, прощення. Тут знаходимо захист від манії всемогутності, яка навколо нас стає дедалі непередбачуванішою і агресивнішою. Рівновага в людському роді серйозно розхитана. У промови про смерть навіть втягують святе Ім’я Бога, Бога життя. Тоді зникає світ братів і сестер з єдиним Отцем на небі, і, немов у нічному кошмарі, дійсність наповнюється ворогами. Скрізь чути погрози, замість закликів до слухання та зустрічі. Браття й сестри, той, хто молиться, усвідомлює власні обмеження, не вбиває і не погрожує смертю. Натомість, смерті підкоряється той, хто відвернувся від живого Бога, щоб зробити з себе та своєї влади німого, сліпого й глухого ідола (пор. Пс 115,4-8), якому потрібно приносити в жертву всі цінності й домагатися, щоб весь світ став навколішки перед ним.
Досить ідолопоклонства щодо самих себе і щодо грошей! Досить демонстрації сили! Досить війни! Справжня сила проявляється у служінні життю. Святий Йоан XXIII з євангельською простотою написав: «Від миру виграють усі: окремі особи, сім’ї, народи, весь людський рід». І, повторюючи лаконічні слова Пія XII, додав: «З миром нічого не втрачається. З війною можна втратити все» (Енцикліка Pacem in terris, 62).
Тож об’єднаймо моральні та духовні сили мільйонів, мільярдів чоловіків і жінок, літніх людей і молоді, які сьогодні вірять у мир, які сьогодні обирають мир, які лікують поранених і виправляють шкоду, заподіяну безумством війни. Я отримую багато листів від дітей із зон бойових дій: читаючи їх, відчуваєш, через істинність невинності, все жахіття та нелюдяність вчинків, якими деякі дорослі пишаються. Прислухаймося до голосу дітей!
Дорогі браття й сестри, безперечно, на правителях країн лежить безумовна відповідальність. До них взиваємо: зупиніться! Настав час миру! Сядьте за столи діалогу та посередництва, а не за столи, за якими планується переозброєння та ухвалюються рішення про смертоносні дії! Однак не менш великою є відповідальність усіх нас, чоловіків і жінок з багатьох різних країн: величезної кількості людей, які відкидають війну не лише на словах, а й на ділі. Молитва зобов’язує нас перемінити те, що залишилося насильного в наших серцях і думках: навернімося до Царства миру, яке будується день за днем, у домівках, школах, мікрорайонах, цивільних та релігійних спільнотах, забираючи ґрунт у полеміки та зневіри за допомогою дружби та культури зустрічі. Повернімося до віри в любов, стриманість, добру політику. Формуймося й берімо участь у цьому особисто, кожен відповідаючи на своє покликання. Кожен має своє місце у мозаїці миру!
Розарій, як і інші стародавні форми молитви, об’єднав нас сьогодні ввечері своїм розміреним ритмом, що ґрунтується на повторенні: так, слово за словом, жест за жестом, прокладається дорога до миру, як скеля виточується крапля за краплею, як на ткацькому верстаті тканина ткається рух за рухом. Це тривалі періоди життя, знак Божої терпеливості. Нам потрібно не піддаватися прискореному темпу світу, який не знає, за чим женеться, щоб повернутися до служіння ритмові життя, гармонії створіння та гоїти його рани. Як навчав нас Папа Франциск, «потрібні ремісники миру, готові розпочати кмітливо та сміливо процеси зцілення та оновленої зустрічі» (Енцикліка Fratelli tutti, 225). Адже існує «“архітектура” миру, в якій беруть участь різні суспільні інституції, кожна у межах своєї компетенції, але також є “ремесло” миру, яке залучає нас» (там же, 231).
Дорогі браття й сестри, повернімося додому із зобов’язанням завжди і невтомно молитися та глибокого навернення серця. Церква – це великий народ, що служить примиренню та мирові, який рухається вперед без вагань, навіть коли відмова від воєнної логіки може коштувати незрозуміння та зневаги. Вона проповідує Євангеліє миру та вчить слухатися Бога, а не людей, особливо коли йдеться про безмежну гідність інших людей, яку ставлять під загрозу постійні порушення міжнародного права. «Бажано, щоб у всьому світі кожна спільнота стала “домом миру”, де вчаться знешкоджувати ворожість через діалог, де практикують справедливість і бережуть прощення. Сьогодні, як ніколи раніше, шляхом уважної і генеративної душпастирської діяльності необхідно показати, що мир не є утопією» (Послання з нагоди LIX Всесвітнього дня миру, 1 січня 2026 р.).
Браття й сестри всіх мов, народів і націй: ми – єдина родина, що плаче, надіється та підводиться. «Ніколи більше війни, авантюри без вороття, ніколи більше війни, спіралі жалоби й насильства» (Святий Йоан Павло II, Молитва за мир, 2 лютого 1991 року).
Найдорожчі, мир нехай буде з усіма вами! Це мир воскреслого Христа, плід Його жертви любові на хресті. Тому до Нього підносимо наше благання:
Господи Ісусе,
Ти переміг смерть без зброї та насильства:
Ти розвіяв її панування силою миру.
Даруй нам Твій мир,
як невпевненим жінкам у ранок Пасхи,
як учням, що ховалися й боялися.
Пошли Твого Духа,
подих, що дарує життя, що примиряє,
що перетворює супротивників і ворогів на братів і сестер.
Вдихни в нас довіру Марії, Твоєї Матері,
Яка з розбитим серцем стояла під Твоїм хрестом,
непохитна у вірі, що Ти воскреснеш.
Нехай закінчиться безумство війни,
а землю оброблятимуть і доглядатимуть ті, хто ще
вміє народжувати, оберігати і любити життя.
Вислухай нас, Владико життя!
