10 квітня, у річницю Катинської трагедії та Смоленської авіакатастрофи, у Харкові відбулося молитовне вшанування загиблих. Про значення цієї події, спільну історію та духовний подвиг капеланів розповів отець Войцех Стасевич, директор «Карітас-Спес Харків».
Отче, цього року вшанування жертв Катинської трагедії у Харкові мало особливий характер. Хто виступив ініціатором цієї події і як вона проходила?
Традиційно кожного року це була спільна ініціатива Посольства Республіки Польща, міської влади Харкова та нашої католицької спільноти. Ми завжди збиралися 10 квітня для спільної молитви та покладання квітів. Проте, останні три роки через повномасштабну війну це було неможливо, оскільки на території меморіалу тривають процедури розмінування.
Позавчора міський голова запропонував провести символічний захід – без великої кількості людей чи будь-яких анонсів. У вшануванні брали участь делегація від протестантських громад, представники Православної Церкви України та наш єпископ-ординарій Павло Гончарук. Для нас було надзвичайно важливо повернутися на це місце саме в річницю Катині та Смоленської катастрофи.
Що для Вас, як для священника та представника польського народу, означає це місце і пам’ять про ці події?
По-перше, це питання історичної правди. Я пам’ятаю, що в радянські часи про Катинь мовчали, інформація почала відкриватися лише у 90-х роках. Сьогодні ми відкрито називаємо це геноцидом як польського, так і українського народів. Адже тут, у харківській землі, спочивають представники обох націй.
По-друге, це особиста пам’ять про трагедію, що сталася в суботу 10 квітня 2010 року. Я тоді служив у Сумах і пам’ятаю той шок, коли надійшла звістка про падіння літака з президентом Лехом Качинським та польською делегацією, які летіли саме на 70-ті роковини Катинського злочину.
І по-третє, мене як священника, що працює в Харкові, а також як представника польського народу це ще більше спонукає до молитви та вшанування пам’яті на місці, де поховано понад 4 тисячі офіцерів та солдатів різних віросповідань і народів. Важливо, що тут поховані й капелани, троє з яких були дуже молодими. Ми завжди зупиняємося, щоб помолитися за них. Їхнє служіння в полоні – це приклад великого духовного подвигу. Офіцери знали, що на них чекає смерть, але завдяки присутності капеланів вони мали сповідь, молитву та духовну підтримку у свої останні хвилини.
На Вашу думку, який головний урок має винести сучасна молодь із цих трагічних сторінок історії?
Те, що ініціатива вшанування виходить від місцевої влади в Україні, свідчить про глибоку потребу нашого народу в знанні своєї історії та плеканні патріотизму. Знання минулого безпосередньо впливає на наше майбутнє. Як свого часу наголошував святий Йоан Павло ІІ: «Немає нації без історії».
Важливо, щоб молоді люди розуміли, через які випробування пройшли наші предки. Це надзвичайно значущий момент для молоді та дітей – відкривати історичне коріння своєї держави.
Спілкувалася с. Уршуля Бистрицька SCM
Фото: Facebook сторінка Нікіта Стєрін
