У наймолодшій державі світу панують війна, насильство, голод, неписьменність і страх. Світ ненадовго звернув увагу на трагедію суданців, коли понад три роки тому туди з паломництвом прибув Папа Франциск. Але ситуація мешканців досі залишається драматичною. Хоча, як розповідають в інтерв’ю для EWTN News місіонери з Ірландії, починають з’являтися промінчики надії.
Про це повідомляє Vatican News.
Проказа досі існує
Трагедією багатьох людей у Південному Судані є проказа. Місіонерка Нолін Лафран працює в колонії для 5 тисяч прокажених. Як вона розповіла для EWTN News, багатьох із них вигнали з їхніх міст і сіл як «нечистих». Зараз вони живуть у стані абсолютної бідності. Чимало з них були поранені або загинули, роздерті вночі гієнами, оскільки донедавна в будинках колонії прокажених не було дверей.
«Проказа, яка асоціюється у нас із давніми часами, – каже Нолін, – досі присутня в Південному Судані. Зокрема й тому, що в багатьох поселеннях гігієна практично відсутня. На тисячі людей припадає одна вбиральня. Більше того, часто цих людей немає кому і чим лікувати».
Біла корова
Колонія отримує допомогу від Sudan Relief Fund, але це не задовольняє всіх потреб. Згідно з репортажем EWTN News, їжі вистачає лише на два тижні на місяць, і то лише на один прийом їжі на день. Життя хворих залежить від того, що зможе здобути для них Нолін.
Місіонерка зазначає, що всіх – і її також – постійно супроводжує страх за власну безпеку через високий рівень злочинності. Спільнота прокажених усвідомлює, що Нолін ризикує заради них життям. Вони прозвали її «Яр» (Yar), що означає «біла корова», і це вважається великою честю. Худоба в цій країні є ознакою багатства, предметом обміну, валютою та символом виживання.
Церква дає прокаженим відчуття гідності
Щонеділі прокажені виходять із колонії до католицької церкви, яка, за їхніми словами, є для них єдиним місцем, де поважають їхню гідність, а Свята Меса нагадує їм, що Бог їх не відкидає. Крім того, Біблія часто згадує про прокажених.
Отець Джон Скіннер зі Згромадження Святого Духа працює місіонером у Південному Судані вже 14 років. Його орден у місті Баркоу організував на прохання місцевого населення освітній центр. Сьогодні школу, створену в той час, відвідують 400 учнів та учениць, повідомляє EWTN News.
Школа для дівчат як визволення
Ірландська черниця Орла Трейсі в Румбеку розбудувала середню школу для дівчат у країні, де менше половини дівчаток ходять до школи, а до гімназій – лише 3 відсотки. Коли сестра Орла прибула до Румбека, середню школу відвідували лише 10 дівчат. Сьогодні щороку за 100 місць у школі змагаються 400 абітурієнток.
Черниця пояснює, що до сьогодні у багатьох сім’ях Судану до дівчат ставляться як до товару: їх фактично продають чоловікові чи його родині або обмінюють на худобу. Випускниці її школи мають амбіції стати вчительками, інженерками чи фармацевтками, і декому це вдається.
