Пропонуємо вашій увазі роздуми, які для молитви Хресної дороги, яку Папа Лев XIV очолить у Велику Пʼятницю 3 квітня 2026 р., в римському Колізеї. Їх приготував о. Франческо Паттон, OFM, Хранитель Святої Землі в 2016-2025 роках.
Про це пише Vatican News.
Вступ
Дорога Страстей в’ється вуличками Старого Міста в Єрусалимі й веде нас шляхом Ісуса від місця Його засудження до місця розп’яття та поховання, що є також місцем Його воскресіння.
Це не подорож серед побожних і мовчазних людей. Як і за часів Ісуса, ми рухаємося в хаотичному, неспокійному і галасливому середовищі, серед людей, які поділяють віру в Нього, але також серед тих, хто насміхається і ображає. Таким є щоденне життя.
Хресна дорога – це не шлях тих, хто живе у стерильно побожному світі абстрактного зосередження, а зусилля тих, хто знає, що віру, надію та любов потрібно втілювати у реальному світі, де перед віруючим постійно постають виклики, і він постійно мусить переймати Ісусовий спосіб прямувати вперед.
Святий Франциск з Ассізі, від смерті якого цього року виповнюється вісімсот років, описує наше християнське життя, запозичуючи слова апостола Петра: він нагадує нам, що ми покликані «йти слідами Христа, Який назвав свого зрадника другом і добровільно віддав Себе тим, хто Його розіп’яв» (Незатверджений Устав XXII, 2; пор. 1 Пт 2,21). Святий Франциск закликає нас зосередити погляд на Ісусі: «Дивімося уважно, всі браття, на Доброго Пастиря, Який, щоб спасти своїх овець, переніс хресну муку» (Напоумлення VI).
Проходячи цей Хресний шлях, приймімо, отже, запрошення святого Франциска пройти слідами Ісуса, щоб це не було лише ритуальним чи інтелектуальним, а охоплювало всю нашу особу та все наше життя: «Принесіть у жертву тіла ваші, візьміть на плечі Його святий хрест і до кінця зберігайте Його найсвятіші заповіді» (Офіцій Страстей Господніх XV, 13) .
I стояння: Ісус засуджений на смерть
З Євангелії від Йоана (19,9-11)
[Пилат] повернувся ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. «Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?». І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх».
З творів святого Франциска з Ассізі (Лист до вірних [2 редакція] 28-29)
Ті ж, які отримали владу судити інших, нехай здійснюють суд із милосердям, так як самі бажають осягнути милосердя від Господа; бо суд буде без милосердя для тих, хто не виявив милосердя.
У Твоїй розмові з Пилатом, Господи Ісусе, Ти викриваєш кожну людську претензію на владу. Також і сьогодні є ті, хто вірить, що отримав необмежену владу, і думає, що може вживати її та зловживати нею згідно з власним уподобанням. Твої слова, звернені до римського префекта, не залишають простору для двозначності: «Ти не мав би ніякої влади над мною, якби тобі це не було дано згори» (Йн 19,11).
Святий Франциск з Ассізі, який лише старався йти Твоїми слідами, нагадує нам, що кожна влада муситиме відповісти перед Богом за те, як вона здійснювала одержані владні повноваження: владу судити, але також владу розпочинати війну чи покласти їй край, владу виховувати до насильства чи до миру, владу підживлювати прагнення помсти або прагнення примирення, владу використовувати економіку для пригнічення народів або щоб визволити їх від злиднів, владу топтати людську гідність або захищати її, владу підтримувати і захищати життя або відкидати його і придушувати.
Кожен з нас також покликаний відповісти за владу, яку здійснює у повсякденному житті. Ти, Ісусе, кажеш нам: «Добре використовуй владу, що тобі дана, і пам’ятай, що все, що ти робиш людині, особливо найменшій і тендітній, ти робиш мені. І одного дня саме мені ти повинен будеш за це відповісти».
Молімося, кажучи: Нагадай мені, Ісусе.
Що Ти ототожнюєшся з кожною людиною, яку судять: Нагадай мені, Ісусе.
Що я не повинен дозволяти упередженням керувати мною: Нагадай мені, Ісусе.
Що справжня могутність – це могутність любові: Нагадай мені, Ісусе.
Що милосердя бере гору над судом: Нагадай мені, Ісусе.
Що добро слід обирати і тоді, коли це обходиться дорого: Нагадай мені, Ісусе.
II стояння: Ісус бере на Себе хрест
З Євангелії від Йоана (19,14-17)
А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш». Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!». А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!». І тоді видав він його їм на розп’яття. І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота.
З творів святого Франциска з Ассізі (Напоумлення V,7-8)
Навіть якби ти був красивіший і багатший за всіх, і чинив би дивовижні речі, як-от виганяв демонів, – усе це є для тебе перешкодою і нічого з цього тобі не належить, і в цьому ти зовсім не можеш хвалитися; але ось у чому можемо хвалитися: у наших немочах і в тому, щоб щодня нести на своїх плечах святий хрест Господа нашого Ісуса Христа.
Слово «хрест» викликає в нас радше реакцію неприйняття, ніж прагнення. В нас швидше виникне спокуса втекти від нього, ніж бажання обійняти його.
Ісусе, я впевнений, що так було й тоді, коли хрест поклали на Твої плечі. У Гетсиманії Ти просив Отця відвернути від Тебе цю чашу, попри те, що всім своїм єством прагнув сповнити Його волю. Хрест був найжахливішою і найболіснішою стратою, призначеною для рабів, невиправних злочинців і проклятих Богом.
Проте Ти обійняв його і поніс на своїх плечах, а потім дозволив йому нести Тебе. Не тому, що він був гарним чи привабливим, а заради любові до нас. Підносячи його важкий тягар, Ти знав, що підносиш нас з-під тягаря зла, яке нас розчавлює, і береш на Себе гріх, що нищить наше життя. Обіймаючи хрест і беручи його на свої плечі, Ти обіймав нашу слабкість і брав на себе нашу людськість. Ти брав на себе наші поневолення, наші злочини і також наше прокляття.
Визволи нас, Ісусе, від страху перед хрестом. Подай нам благодать іти за Тобою Твоєю ж дорогою і не мати іншої слави, окрім тієї, що в Твоєму хресті.
Молімося, кажучи: Визволи нас, Господи.
Від прагнення людської слави: Визволи нас, Господи.
Від спокуси ігнорувати тих, хто страждає: Визволи нас, Господи.
Від дбання лише про себе самих: Визволи нас, Господи.
Від страху взяти на себе зобов’язання бути вірними: Визволи нас, Господи.
Від страху та відкинення хреста: Визволи нас, Господи.
III стояння: Ісус вперше падає
З Євангелії від Йоана (12, 24-25)
Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
З творів святого Франциска з Ассізі (Напоумлення XXII, 3)
Блаженний той слуга, який не поспішає виправдовуватися, але покірно зносить сором і докір за провину, навіть якщо її немає.
Твоє життя, Ісусе, було безперервним пониженням і сходженням вниз. Будучи Богом, Ти скинув із себе все, щоб стати людиною. З багатого Ти став убогим. І, досягнувши кінця своєї місії, несучи на плечах тягар усього людства, Ти впав на тверде каміння Дороги Страстей, дороги, якою засуджені на смерть йшли перед єрусалимським людом, що збігався, наче на видовище.
Це передвістя ще глибшого пониження: сходження в підземне царство, падіння в таємницю смерті, куди ми всі падаємо по закінченні цього земного життя. Твоє ж падіння – це падіння у землю пшеничного зерна, яке готове померти, щоб принести плід.
Допоможи й нам обирати залишатися внизу, біля ніг інших, замість того, щоб старатися бути вгорі й панувати над ними. Допоможи нам вчитися дороги покори також із досвіду наших падінь і упокорень, й уміти з миром зносити кривди й несправедливості, яких зазнаємо.
Зроби так, щоб ми відчували Тебе поруч, саме і насамперед тоді, коли падаємо, настільки близьким, щоб ми усвідомили, що саме Ти підводиш нас і знову наставляєш на шлях. І зроби так, щоб також і ми навчилися довіряти землі, як зерно пшениці, знаючи, що смерть, завдяки Тобі, є лоном вічного життя.
Молімося, кажучи: Підведи нас, Ісусе.
Коли ми падаємо через нашу слабкість: Підведи нас, Ісусе.
Коли ми падаємо, бо хтось збиває нас з ніг: Підведи нас, Ісусе.
Коли ми падаємо через хибні рішення: Підведи нас, Ісусе.
Коли ми падаємо у відчай: Підведи нас, Ісусе.
Коли ми падаємо у таємницю смерті: Підведи нас, Ісусе.
IV стояння: Ісус зустрічає свою Матір
З Євангелії від Йоана (19,25-27)
А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе.
З творів святого Франциска з Ассізі (Затверджений Устав VI, 8)
Нехай кожен із довірою виявляє іншому свої потреби, бо якщо мати годує і любить свого тілесного сина, то наскільки ж більше повинен кожен любити й піклуватися про свого духовного брата?
Це нормально, що мати є на початку нашого існування. Ненормально, коли мати є поруч із нами, коли прийшов час помирати, бо це означає, що життя у нас було відібране: хворобою, нещасним випадком, насильством, відчаєм. Марія, жінка, від Якої Ти, Ісусе, був народжений, перебуває поруч із Тобою теж у Твоїй подорожі на Голготу і стоїть із Тобою під хрестом.
Ти просиш Її і надалі народжувати і залишатися матір’ю улюбленого учня, кожного з нас, Церкви, цього нового людства, яке народжується саме в ту годину, коли Ти віддаєш життя і вмираєш. У найурочистішу годину Твоєї місії і перед тим, як довести все до звершення, Ти насамперед просиш Її прийняти кожного з нас; і лише потім просиш нас прийняти Її. Бо Мати завжди випереджає. На весіллі в Кані Вона випередила навіть Тебе.
О Маріє, поглянь з ніжністю на кожного з нас, але насамперед на тих багатьох, занадто численних матерів, які й сьогодні, як і Ти, бачать, як їхніх дітей ув’язнюють, катують, засуджують, вбивають. Поглянь з ніжністю на матерів, яких серед ночі будить страшна звістка, і на тих, хто пильнує в лікарні біля дитини, що помирає. А нам дай материнське серце, щоб ми розуміли і розділяли страждання інших, і вчилися, також у такий спосіб, що означає любити.
Молімося, кажучи: Утіш, о Мати.
Матерів, які втратили своїх дітей: Утіш, о Мати.
Сиріт, особливо унаслідок воєн: Утіш, о Мати.
Мігрантів, переселенців та біженців: Утіш, о Мати.
Тих, хто зазнає катувань та несправедливого покарання: Утіш, о Мати.
Зневірених, які втратили сенс життя: Утіш, о Мати.
Тих, хто помирає в самотності: Утіш, о Мати.
V стояння: Киринеєць допомагає Ісусові нести хрест
З Євангелії від Марка (15,21)
Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.
З творів святого Франциска з Ассізі (Напоумлення XVIII,1)
Блаженна людина, яка підтримує свого ближнього в його слабкості так само, як вона хотіла б, щоб підтримали її саму, якби вона опинилася в подібному становищі.
Симон з Кирени не був добровольцем. Він не взявся добровільно подбати про Тебе, Ісусе, щоб допомогти Тобі нести хрест. Імовірно, він ледве знав, хто Ти такий. Проте, коли він допомагав Тобі нести хрест, щось у ньому змінилося настільки, що він передав своїм синам, Олександру та Руфу, глибокий зміст того шляху, яким він пройшов разом з Тобою, і вони стали свідками Твоєї Пасхи у першій християнській громаді.
Також сьогодні є багато людей, які обирають робити щось добре для інших у всіх куточках світу. Є тисячі волонтерів, які в екстремальних ситуаціях ризикують життям, щоб допомогти тим, хто потребує їжі, освіти, медичної допомоги, справедливості. Багато з них навіть не вірять у Тебе, але – хоч і несвідомо – вони все одно допомагають Тобі нести хрест, і, піклуючись про інших людей з плоті й крові, вони насправді – ще раз – піклуються про Тебе.
Господи, зроби так, щоб і ми навчилися надавати нашим ближнім ту підтримку, яку ми хотіли б отримати самі, коли б опинилися в такій самій ситуації. Допоможи нам бути людьми, сповненими емпатії та співчуття, не на словах, а на ділі та в істині.
Молімося, кажучи: Зроби нас уважними, Господи.
До людей, яких ми зустрічаємо: Зроби нас уважними, Господи.
До вбогих, стражденних і відкинутих мов непотріб: Зроби нас уважними, Господи.
До тих, хто залишився самотнім і без опіки: Зроби нас уважними, Господи.
До тих, хто відстає і падає: Зроби нас уважними, Господи.
До тих, кого ніхто не вислуховує: Зроби нас уважними, Господи.
VI стояння: Вероніка витирає Ісусові обличчя
З Євангелії від Йоана (12,20-21)
Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса».
З творів святого Франциска з Ассізі (Коментар до молитви «Отче наш», 4)
Нехай прийде Царство Твоє: щоб Ти царював у нас через благодать і привів нас до Свого Царства, де споглядання Тебе – без завіси, любов до Тебе – досконала, єднання з Тобою – блаженне, а втішання Тобою – безкінечне.
Той, кого Псалми оспівували як «найкрасивішого серед синів людських» (Пс 45,3), тепер має риси Стражденного Слуги, передвіщеного Ісаєю, який «не мав ні виду, ні краси, ні вигляду принадного» (Іс 53,2).
Вероніка є хранителькою Твого образу, Ісусе. Вона змогла його отримати завдяки тому жесту милосердної любові: витерши Твоє обличчя, вкрите кров’ю та пилом. Вероніка передає нам не спогад про постановочний образ, а про чоловіка болю, який зцілив нас своїми ранами.
Допоможи нам, Ісусе, плекати бажання побачити Твоє обличчя. Обдаруй нас благодаттю, яку Ти дав апостолам, побачити Тебе сяючим і преображеним. Але допоможи нам насамперед мати уважне око Вероніки, яка вміє розпізнати Тебе також у Твоїй знівеченій красі. І зроби нас здатними витирати сьогодні Твоє обличчя, досі вкрите пилом і кров’ю, спотворене кожним вчинком, що зневажає гідність будь-якої людської особи.
Молімося, кажучи: Допоможи нам розпізнавати, Тебе, Ісусе.
Коли Твоє обличчя спотворене: Допоможи нам розпізнавати, Тебе, Ісусе.
У кожній людині, засудженій упередженнями: Допоможи нам розпізнавати, Тебе, Ісусе.
У вбогому, позбавленому гідності: Допоможи нам розпізнавати, Тебе, Ісусе.
У жінках, які стали жертвами торгівлі людьми та потрапили в рабство: Допоможи нам розпізнавати, Тебе, Ісусе.
У дітях, у яких вкрали дитинство та підірвали майбутнє: Допоможи нам розпізнавати, Тебе, Ісусе.
VII стояння: Ісус вдруге падає
З Євангелії від Йоана (13,3-5)
Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний.
З творів святого Франциска з Ассізі (Незатверджений Устав V, 13-14)
Нехай жоден брат не чинить зла і не говорить зла іншому; але навпаки – через любов, що походить від Духа, нехай вони з доброї волі служать одне одному та коритимуться одне одному.
Протягом усього свого життя, Ісусе, Ти постійно схилявся й понижувався. Коли Ти вмивав ноги учням під час Тайної вечері, Ти залишив приклад, повчання та пророцтво: приклад служіння, повчання про братерську любов і пророцтво дарування життя. Франциск із Ассізі був настільки глибоко вражений цим Твоїм пониженням, що захотів наказати нам вмивати ноги одне одному, тобто завжди бути готовими до служіння своїм братам і сестрам. І він захотів, щоб саме це Євангеліє йому прочитали ввечері 3 жовтня вісім століть тому, незадовго перед тим, як померти.
У Твоїй любові до нас до кінця, аж до віддання за нас свого життя, вже міститься також пророцтво Твого воскресіння, бо така велика любов сильніша за смерть. Така велика любов відкриває остаточний сенс любові: привести нас у саме Боже життя.
Коли Ти падаєш, Ісусе, Ти робиш це, щоб підняти нас після наших падінь. Коли Ти падаєш, Ти робиш це, щоб підняти тих, хто розчавлений на землі несправедливістю, брехнею, кожною формою експлуатації та кожним видом насильства, злиднями, спричиненими економікою, спрямованою на особистий прибуток, а не на загальне благо. Коли Ти падаєш, Ти робиш це, щоб підняти також і мене.
Молімося, кажучи: Підведи нас, Господи.
Коли наші помилки нас розчавлюють: Підведи нас, Господи.
Коли тягар відповідальності пригнічує нас: Підведи нас, Господи.
Коли ми впадаємо в депресію: Підведи нас, Господи.
Коли ми не дотримуємося своїх рішень: Підведи нас, Господи.
Коли нас затягує залежність: Підведи нас, Господи.
VIII стояння: Ісус зустрічає єрусалимських жінок
З Євангелії від Луки (23,27-31)
Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: «Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?».
З творів святого Франциска з Ассізі (Коментар до молитви «Отче наш», 5)
Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі: щоб ми любили Тебе всім серцем, завжди думаючи про Тебе; всією душею, завжди прагнучи Тебе; всім розумом, спрямовуючи до Тебе всі наші наміри і в усьому шукаючи Твоєї слави; і всіма нашими силами, віддаючи всю нашу енергію, почуття душі й тіла на служіння Твоїй любові й ні для чого іншого; і щоб ми любили наших ближніх, як самих себе, залучаючи всіх, наскільки це в наших силах, до Твоєї любові, радіючи благам інших, як своїм власним, співчуваючи їм у нещастях і нікому не завдаючи жодної образи.
Жінки, Ісусе, завжди супроводжували Тебе і допомагали Тобі, від самого початку Твого проповідування. Вони є і зараз, також під хрестом. Там, де є страждання чи потреба, там є жінки: у лікарнях та будинках для літніх людей, у терапевтичних спільнотах та притулках, у сімейних будинках з найуразливішими дітьми, на найвіддаленіших форпостах місії, де відкривають школи та амбулаторії, у зонах війни та конфліктів, щоб надавати допомогу пораненим та втішати тих, хто постраждав.
Жінки ставилися до тебе серйозно; вони серйозно сприймали навіть ці Твої суворі слова: століттями вони плачуть над собою і своїми дітьми: заарештованими та ув’язненими під час демонстрацій, депортованими через безжальну політику, загиблими у відчайдушних подорожах надії, винищеними у зонах бойових дій, знищеними у таборах смерті.
Жінки й далі плачуть. Дай же кожному з нас, Господи, співчутливе серце, материнське серце та здатність відчувати чуже страждання як своє. Дай же нам, Господи, й надалі сльози, щоб не розчинити нашу совість у тумані байдужості та й надалі залишатися людьми.
Молімося, кажучи: Даруй нам сльози, Господи.
Щоб оплакувати катастрофи воєн: Даруй нам сльози, Господи.
Щоб оплакувати масові вбивства та геноциди: Даруй нам сльози, Господи.
Щоб плакати разом із матерями та дружинами: Даруй нам сльози, Господи.
Щоб оплакувати цинізм свавільників: Даруй нам сльози, Господи.
Щоб оплакувати нашу байдужість: Даруй нам сльози, Господи.
IX стояння: Ісус втретє падає
З Євангелії від Йоана (14,6-7)
З Євангелії від Йоана (19,17-19)
І, несучи для себе хрест, вийшов [Ісус] на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, де його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський».
З творів святого Франциска з Ассізі (Пісня творінь, 23-26)
Славен будь, мій Господи, / через тих, що прощають задля Твоєї любові / і терплять слабкості та переслідування. / Блаженні ті, що знесуть їх у мирі, / бо Ти, Всевишній, вінчатимеш їх короною.
Прибитий до хреста як злочинець, але з титулом, що виявляє твою царственність, Ісусе, Ти показуєш нам, у чому полягає справжня влада. Не та, що належить тому, хто вважає, що може розпоряджатися життям інших, заподіюючи смерть, а та, що належить тому, хто справді може перемогти смерть, даруючи життя, і може дарувати життя також, приймаючи смерть. Ти показуєш, що справжня влада – це не влада тих, хто використовує силу та насильство, щоб нав’язати свою волю, а того, хто здатний взяти на себе зло людства, наше, моє; і знищити його силою любові, що виявляється у прощенні. Ти – Цар і царюєш з хреста: Ти не користуєшся видимою силою військ, а видимою безсилістю любові, яка дозволяє прибити себе до хреста. Ти – Цар, і Твій хрест стає віссю, навколо якої обертаються історія та весь всесвіт, щоб не впасти в пекло неспроможності любити.
Ти, розп’ятий Царю, нагадуєш нам, що, якщо ми хочемо бути учасниками Твого царювання, ми теж повинні навчитися прощати заради Твоєї любові та з миром переносити життєві труднощі, бо перемагає не любов до сили, а сила любові.
Молімося, кажучи: Навчи нас любити.
Коли ми зазнаємо несправедливості: Навчи нас любити.
Коли ми прагнемо помсти: Навчи нас любити.
Коли нас спокушає насильство: Навчи нас любити.
Коли ми вважаємо прощення неможливим: Навчи нас любити.
Коли ми почуваємося розп’ятими: Навчи нас любити.
XII стояння: Ісус помирає на хресті
З Євангелії від Йоана (19,28-30)
А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!». Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. І, скуштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.
З творів святого Франциска з Ассізі (Послання до вірних [2 редакція] 11-13)
Воля Його Отця була такою, щоб Його благословенний і славний Син, Якого Він нам дарував і Який народився для нас, приніс Себе Самого через пролиття власної крові у жертву та офіру на вівтарі хреста; не за Себе, бо через Нього було створене все, а за наші гріхи, залишаючи нам приклад, щоб ми йшли Його слідами.
«Звершилося». Це не означає, що все закінчилося, а те, що мета, заради якої Ти, Ісусе, став одним із нас, була досягнута: Ти виконав місію, яку доручив Тобі Отець, і тепер можеш повернутися до Нього та забрати нас із собою.
Відтепер ми знаємо, що, дозволяючи Тобі нас привабити, підносячи до Тебе наш погляд, ми опиняємося перед Тим, хто нас примиряє, хто погашає наш «борг», хто вводить нас у Святиню, якою є саме ж Боже життя. Ми опиняємося перед Тим, хто, здійснивши мету втілення, дає нам можливість реалізувати глибокий сенс нашого власного життя: стати Божими дітьми, бути Божим шедевром.
Допоможи нам, Господи, прийняти дар Святого Духа, який Ти вилив на нас уже в годину Твоєї смерті на хресті, і зроби так, щоб разом з Тобою і ми могли перейти з цього світу до Отця.
Молімося, кажучи: Даруй нам, Господи, Твого Духа.
Щоб ми стали новими створіннями і жили в Бозі: Даруй нам, Господи, Твого Духа.
Щоб ми відчули, що наш борг прощений: Даруй нам, Господи, Твого Духа.
Щоб ми могли молитися: «Авва, Отче»: Даруй нам, Господи, Твого Духа.
Щоб ми приймали кожну людину як брата чи сестру: Даруй нам, Господи, Твого Духа.
Щоб ми відкрили остаточний сенс життя: Даруй нам, Господи, Твого Духа.
XIII стояння: Ісуса зняли з хреста
З Євангелії від Йоана (19,38-39)
Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто.
З творів святого Франциска з Ассізі (Пісня творінь, 27-31)
Славен будь, о мій Господи, / за сестру нашу, Смерть тілесну, / від якої жодна жива людина не може втекти. / Горе тим, що помруть у гріхах смертних; / блаженні ті, кого вона застане у Твоїй найсвятішій волі, / бо смерть друга не заподіє їм зла.
Ісус щойно помер, а його смерть вже починає приносити перші плоди. Йосиф з Ариматеї та Никодим, які були учнями Ісуса, але таємно, бо боялися викритися, тепер знаходять у собі мужність піти до Пилата і попросити Його тіло. Таким чином вони роблять вчинок людського милосердя – знімають засудженого з хреста та ховають його з гідністю й пошаною.
Ніколи не повинно бути трупів, які не повертають і не ховають: матері, родичі та друзі засуджених ніколи не повинні бути змушені принижуватися перед владою, щоб отримати назад понівечені останки свого близького. Тіло померлого також зберігає гідність людини і не може бути зневажене, приховане, знищене, не повернене або позбавлене належного поховання. Не тільки тіло добропорядної людини, але також тіло злочинця заслуговує на повагу.
О Ісусе, Тебе несправедливо схопили, катували, судили, засудили та вбили, але Твоє тіло було повернуто та вшановано; зроби так, щоб наш час, який втратив повагу до живих, принаймні зберіг її до померлих.
Молімося, кажучи: Навчи нас змилування.
Щоб відчувати страждання ув’язнених: Навчи нас змилування.
Щоб виявляти солідарність із політичними в’язнями: Навчи нас змилування.
Щоб зрозуміти родичів заручників: Навчи нас змилування.
Щоб оплакувати загиблих під завалами: Навчи нас змилування.
Щоб виявляти повагу до всіх померлих: Навчи нас змилування.
XIV стояння: Ісуса покладено до гробу
З Євангелії від Йоана (19,40-42)
[Йосиф з Ариматеї і Никодим] взяли тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, покладено Ісуса.
З творів святого Франциска з Ассізі (Послання до вірних [2 редакція] 61-62)
Тому, Хто стільки витерпів за нас, Хто стільки благ дарував нам і даруватиме в майбутньому, – Богові, – нехай кожне створіння, що на небесах, на землі, у морі та в безоднях, воздасть хвалу, славу, честь і благословення; бо Він – наша міць і наша сила, Він – єдиний добрий, єдиний всевишній, єдиний всемогутній, дивовижний, славний і єдиний святий, достойний хвали і благословенний на нескінченні віки вічні. Амінь.
Усе почалося в саду, Едемі, який прабатьки отримали в дар і під свою опіку, і з якого були вигнані за те, що не довірилися Богові. Усе заново починається в саду, де Ісус був похований і де воскрес: у місці, де старе, немічне і смертне створіння трансформується в нове створіння, яке бере участь у самому ж житті Бога. Це місце є воротами, через які Ісус зійшов у ад, і входом до раю, вже не земного й тимчасового, а небесного й остаточного. Це місце останнього акту милосердя й останніх сліз, пролитих над тілом померлого Христа. Це місце першої зустрічі з Ним Воскреслим, що відтепер живе навіки, Якого можна розпізнати, як лиш покличе нас на ім’я або відкриє нам очі, і Якого неможливо затримати. Місце, де Марія Магдалина отримує доручення звіщати, що смерть переможена, бо Ісус із Назарету відтепер є Воскреслим, є Господом, є Живим, Який більше не може померти.
Відтоді й ми, завдяки Хрещенню, поховані разом з Ісусом у тому самому саду, з упевненою надією, що Той, Хто воскресив Христа з мертвих, дасть життя й нашим смертним тілам через Свого Духа, що живе в нас (пор. Рим 8,11). Дякуємо Тобі, Господи, бо Ти дав міцний фундамент нашій надії на вічне життя.
Молімося, кажучи: Прийди, Господи Ісусе.
Щоб і надалі крокувати з нами у Саду: Прийди, Господи Ісусе.
Щоб витерти сльози з наших очей: Прийди, Господи Ісусе.
Щоб дарувати нам непохитну надію: Прийди, Господи Ісусе.
Щоб відкинути камінь, що давить наше серце: Прийди, Господи Ісусе.
Щоб дати нам знову розгледіти Рай: Прийди, Господи Ісусе.
Кінцева молитва
На завершення цієї Хресної дороги повторімо також і ми молитву, якою святий Франциск запрошує нас проживати наше життя як шлях поступового входження у взаємини любові, що поєднують Отця, Сина і Святого Духа.
Всемогутній, вічний, праведний і милосердний Боже, дай нам, нещасним, задля Тебе чинити те, про що знаємо, що Ти того хочеш, і завжди хотіти того, що Тобі подобається, щоб ми, внутрішньо очищені, внутрішньо просвітлені і розпалені вогнем Святого Духа, могли йти слідами Твого улюбленого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, і тільки Твоєю благодаттю дійти до Тебе, Всевишній, що в Трійці досконалій і в Єдності простій живеш і царюєш, і славишся, Боже всемогутній, по всі віки віків. Амінь (Послання до Ордену, 50-52).
