Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із сестрою селезіанкою Анною Заінчковською, директоркою приватної католицької гімназії імені святого Йоана Павла ІІ у Києві. У розмові з ватиканськими медіа сестра Анна розповідає про організацію навчального процесу під час постійних повітряних тривог і російських обстрілів, а також виклики, з якими зустрічається у своєму служінні.
Про це пише Vatican News.
«Останнім часом ми помітили, що в дітей зріс рівень тривожності та агресії. На них неабияк впливає загальна ситуація в місті: виснажлива зима без світла й тепла, постійна напруга. Війна триває вже надто довго, і це позначається на поведінці вихованців», – розповідає в інтерв’ю для ватиканських медіа директорка католицької гімназії в Києві с. Анна Заінчковська FMA.
Католицька початкова школа в столиці України розпочала свою діяльність всього кілька місяців до початку повномасштабного російського вторгнення. Ідея створення такого навчального закладу належала групі батьків, які звернулися до ординарія дієцезії єпископа Віталія Кривицького SDB, із проханням допомогти у реалізації цієї ініціативи. У свою чергу єпископ Віталій запросив сестер селезіянок до Києва, щоб вони опікувалися новим навчальним закладом.
Цими днями сестра Анна побувала в Римі, де брала участь у курсі відповідальних за соціальні комунікації у Згромадженні Дочок Марії Помічниці Християн. Це стало нагодою для того, щоб розповісти ватиканським медіа про перебіг навчального процесу під час постійних повітряних тривог і російських обстрілів, а також про виклики, з якими зустрічається у своєму служінні.
Сестро, гімназія ім. святого Йоана Павла ІІ розпочала свою діяльність у вересні 2021 року. Як навчальний процес змінився з огляду на повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року?
На той час у нас було шестеро учнів, і всі вони з родинами виїхали з Києва, тому школа призупинила роботу. З серпня 2022 року ми почали облаштовувати укриття, без якого не може працювати жодна школа, з огляду на безпеку під час повітряних тривог та обстрілів. Ми облаштували укриття і з 1 вересня 2022 року відновили навчання.
Чи змінилась за цей час кількість учнів? Чи є серед них внутрішньопереміщені особи?
Після відновлення навчання ми мали 12 вихованців у першому, другому, третьому класах. На сьогодні ми вже працюємо 5 років, і ми навчаємо 33 учні з першого по четвертий клас. Вже маємо випускників, які торік закінчили четвертий клас і перейшли до середньої школи. На жаль, вони продовжили навчання в інших закладах, тому що ми не маємо приміщення, щоб забезпечити освітній процес хоча б до дев’ятого класу, як плануємо в майбутньому. Щодо дітей, які були змушені залишити свої рідні домівки через війну, то у нас навчається двоє таких учнів. Одна родина переїхала з Маріуполя ще до початку повномасштабного вторгнення, передчуваючи небезпеку. Інша сім’я – також зі сходу країни. Серед наших першокласників є хлопчик, батько якого загинув на фронті рік тому; у нього також є молодша сестричка. Батьки ще кількох наших учнів зараз захищають Україну в лавах ЗСУ.
Від лютого 2022 року бачимо, що кількість учнів у гімназії зростає, незважаючи на 4 роки постійних обстрілів та небезпечну ситуацію. Із чим, на Вашу думку, це пов’язано?
Кількість наших учнів зросла і через складну ситуацію, в якій опинилися державні школи. Гімназія розташована на околиці Києва, поруч із двома великими селами, де мешкає багато людей, а освітніх закладів бракує. Через переповненість місцеві школи змушені працювати у дві зміни, тому багато батьків вирішили перевести дітей до нас. Інформація про нашу гімназію поширювалася швидко – батьки радили нас одне одному, і так сформувалася частина нашої нової учнівської спільноти.
Як відбувається процес навчання у вашій гімназії, зважаючи на регулярні обстріли міста? Чи почуваються тут діти безпечно?
Коли в місті оголошують повітряну тривогу, учні більшості шкіл разом із педагогами змушені спускатися в укриття, де часто немає умов для продовження уроків. Ми ж маємо таку змогу. Оскільки наша гімназія розрахована лише на 40 дітей, невеликі масштаби закладу дозволили нам облаштувати в укритті повноцінний і комфортний навчальний простір. Батьки дуже цінують цей підхід: по-перше, вони спокійні за безпеку своїх дітей, а по-друге – впевнені, що освітній процес не переривається ні на хвилину, незважаючи на зовнішні обставини.
Як вам вдається працювати в умовах відключень електроенергії?
Завдяки благодійникам із Салезіанського згромадження у Польщі ще восени 2022 року ми отримали генератор, який увесь цей час був для нас незамінним. Він забезпечував гімназію світлом, теплом та водою. Проте ця зима видалася надзвичайно важкою: сильні морози та рясні снігопади збіглися з критичним браком електроенергії через пошкодження електростанцій. У Києві світло подавали максимум на чотири-п’ять годин на добу. Це було серйозним випробуванням для вчителів та учнів. Хоча генератор працював безперебійно, забезпечувати його роботу було складно й дорого. Згодом ми отримали від добродіїв інвертор, що суттєво полегшило ситуацію з енергопостачанням. Ми продовжуємо навчання і безмежно вдячні всім благодійникам, які піклуються про нас, допомагають ресурсами та підтримують своїми молитвами. Для нас це життєво важливо.
Звідки берете кошти на утримання гімназії?
Навчання в гімназії частково фінансується батьківськими внесками, які становлять приблизно 100 євро на місяць. У нас діє соціальний принцип: якщо з однієї родини навчається друга чи третя дитина, батьки сплачують лише половину суми. Таких випадків у нас чимало. Крім того, діти загиблих захисників мають суттєві знижки. Кошти, отримані від батьків, ми спрямовуємо виключно на оплату праці вчителів. Інші видатки, зокрема за газ, електроенергію та комунальні послуги, ми можемо покривати лише завдяки підтримці благодійників. У цій складній ситуації нам постійно допомагають сестри та отці салезіанці. Також на старті проєкту фундація Хілтон допомогла нам забезпечити стабільний навчальний процес протягом перших кількох років.
Яким чином можна почати навчатися у вашій гімназії? Чи є якийсь відбір? Чи обов’язково це мають бути католики?
Ми приймаємо всіх дітей, чиї батьки поділяють наші умови. У чому вони полягають? Гімназію заснувала Католицька Церква, нею опікується чернече згромадження, що базує свою діяльність на християнських цінностях, які цілком співзвучні із загальнолюдськими. Щодня після першого уроку ми проводимо коротку бесіду та молитву. Раз на тиждень у нас є урок християнської етики, також ми молимося до та після їжі. Тому від родин ми очікуємо поваги до цих внутрішніх правил, а також до віросповідання кожного учня. Були випадки, коли батькам було важко прийняти щоденну молитву, і вони вирішували забрати дітей, проте ми досі зберігаємо з ними добрі стосунки. Ми починали школу з однією-єдиною ученицею. Можливо, спершу батьки побоювалися довіряти освіту дітей сестрам монахиням, сумніваючись у нашому досвіді управління школою. Проте роки роботи довели протилежне. Батьки почали передавати одне одному інформацію про нашу салезіанську систему виховання отця Боско, особливий підхід до дітей, дисципліну та високий рівень освіти. Як результат – на 2025/2026 навчальний рік у нас вперше був конкурс до першого класу: на 12 вільних місць претендувало 16 дітей. Ми проводили відбір у форматі співбесід із вчителем та психологом.
Війна – це важкий час для дорослих, а ще важчий для дітей. Ви згадували також про досвід втрати, який мають дехто із ваших учнів. Як ви це враховуєте у навчальному процесі та під час спілкування з дітьми?
Останнім часом ми помітили, що в дітей зріс рівень тривожності та агресії. На них неабияк впливає загальна ситуація в місті: виснажлива зима без світла й тепла, постійна напруга. Війна триває вже надто довго, і це позначається на поведінці вихованців. За потреби ми проводимо індивідуальні бесіди з кожною дитиною. Намагаємося вислухати, зрозуміти її переживання, ставимо допоміжні запитання, щоб допомогти розкритися. Знаючи про непросте матеріальне становище деяких родин, ми намагаємося підтримати їх і йдемо назустріч у складних ситуаціях. Якщо виникає необхідність, залучаємо до роботи дитячих психологів. Однак найважливішим у цій ситуації залишається наша увага, приязне ставлення та вміння просто вислухати. Діти дуже люблять ділитися своїми почуттями, розповідати про ігри вдома чи показувати власні малюнки. Ми бачимо, що саме щира увага є для них найкращими ліками та підтримкою.
Як селезіанська харизма допомагає вам у служінні під час війни?
Отець Боско також жив і творив у складні часи. Система, яку він розробив, зосереджена на тому, щоб бачити в кожній дитині світло та допомагати йому розквітнути. Це і є славнозвісна доброзичливість отця Боско. Він умів бути поруч із дітьми, розділяти їхні ігри та розваги. Святий часто повторював: «Любіть те, що люблять молоді люди, і тоді вони полюблять те, що пропонуєте їм ви». Отець Боско завжди залишався поза політикою, стверджуючи, що його єдина політика – це молитва «Отче наш». Керуючись його настановами, ми йдемо назустріч кожній людині, поважаємо її особистість і прагнемо розгледіти в кожній дитині те добро, яке вона може розвинути. Ми вчимося у нашого покровителя щирої уваги до ближнього та вміння ставати справжніми друзями як для дітей, так і для їхніх батьків.
Служіння директорки навчального закладу, коли у Києві постійно існує загроза і важко передбачити, наскільки складною буде ситуація завтра, є важким. Тим більше, що потрібно створити безпечний простір для дітей та педагогів. Що дає Вам силу у цей непростий час?
Моєю силою є, безперечно, молитва та Боже слово. Щодня я встаю вдосвіта, адже ціную тишу і час для особистого спілкування з Богом, роздумів над текстами Святого Письма. Без цього я б не мала тієї внутрішньої міцності, яку відчуваю зараз. Надзвичайно важливою для мене є і підтримка нашого згромадження – не лише генеральної настоятельки, а й сестер з усього світу, які щиро цікавляться нашим життям і моляться за нас. Також надихають приклади святих. Нещодавно я почала читати біографію святої Марії Тронкатті. Вона працювала у вкрай важких умовах у Південній Америці, її життя також зачепила війна, проте вона зберігала непохитну надію на Боже Провидіння. Вірю, що Бог є головним в історії й нічого не стається без Його допуску. Господь не дозволить нам пережити більше, ніж ми здатні витримати. Тільки надія на Його опіку дає справжню силу. Якщо зараз Він довірив нам цю місію, то навіть допомагаючи невеликій кількості дітей та їхнім батькам, ми виконуємо Його волю. Ми покликані нести їм Євангеліє, Боже слово та підтримку в ці складні часи.
Гімназія має за покровителя святого Йоана Павла ІІ. Чому саме він? Чи відчуваєте його допомогу?
Святий Йоан Павло ІІ став покровителем нашої школи за бажанням батьків, які роками мріяли про цей заклад. Саме вони звернулися до єпископа-ординарія Київсько-Житомирської дієцезії з проханням про її відкриття. Коли владика Віталій Кривицький SDB, доручив нам, сестрам салезіанкам, заопікуватися гімназією, ми з поваги до ініціативи батьків залишили покровителя незмінним. Особисто я щиро рада, що наша школа носить ім’я цього великого святого та видатної людини. Папа Йоан Павло ІІ безмежно любив дітей та молодь, постійно наголошуючи, що вони – наше майбутнє. Я вірю, що він повсякчас тримає нас під своєю опікою. Саме за заступництвом цього святого наша спільнота молиться про нове приміщення для школи, і ми вже отримуємо певні знаки підтримки. Наразі ми отримали державну ліцензію і, з огляду на наявні площі, офіційно зареєстровані як «Салезіанська початкова школа ім. Йоана Павла ІІ». Ми рухаємося малими кроками і не припиняємо молитви. Для нас, салезіанок, це надзвичайно важливо, адже служіння дітям та підліткам – наша харизма. Ми покликані супроводжувати їх у період зростання, допомагати долати виклики та кризи. Тому ми віримо, що в справі розширення гімназії та пошуку нової будівлі ми обов’язково досвідчимо допомоги нашого небесного покровителя.
