З нагоди 80-х роковин від дня смерті блаженного Клеменса Августа фон Ґалена згадуємо Мюнстерського єпископа, який, керуючись вірою та сумлінням, мужньо виступав проти зла й насильства. Його життя і слова нагадують, що справжній мир можливий лише за умови поваги до права і гідності кожної людини.
Про це пише Vatican News.
У світлі трагічних подій ХХ століття та викликів, які й сьогодні постають перед міжнародною спільнотою, постать блаженного Клеменса Августа фон Ґалена (1878-1946) залишається промовистим свідченням сили християнського сумління. З нагоди 80-х роковин від дня його смерті, про які нагадала постуляторка його беатифікаційної справи Стефанія Фаласка на сторінках газети «L’Osservatore Romano», роздумуємо над свідченням єпископа, який у часи диктатури та післявоєнного хаосу не переставав підносити голос на захист правди, людської гідності та миру.
Свідок віри в часи темряви
22 березня 1946 року відійшов у вічність блаженний Клеменс Август фон Ґален, єпископ Мюнстера, відомий як «Мюнстерський лев» та один із найвідважніших противників нацистського режиму. У своїх проповідях він відкрито викривав злочини націонал-соціалізму, зокрема програму знищення «непотрібних» життів, і захищав невід’ємну гідність людини. Його голос лунав із мюнстерської катедри в часи, коли будь-який спротив режимові був пов’язаний із ризиком для життя. Визнання його моральної мужності виходило далеко за межі Німеччини, а його позиція знаходила підтримку Святішого Отця Пія XII, з яким єпископ підтримував листування.
Між двома реальностями війни
«На Мюнстер скинули вибухові та запальні бомби: вони влучили в собор і зруйнували резиденцію нашого єпископа. Поки літаки ще кружляли над містом, я побачив високо вгорі, під відкритим небом серед димних руїн, його преосвященство… він тримався за єдину стіну, що залишилася стояти… дивом залишившись живим. Пізніше я повідомив йому про смерть вікарія, священників і вірян, усіх клявзурових монахинь, про жахливі купи напівспалених, розірваних на шматки тіл, нагромаджених на уламках Марієнплац, Ґройтґассе… і про тих, хто, копаючи серед цих уламків, намагаючись ще відділити мертвих від живих, натрапив на моторошне видовище клубків трупів жінок і дітей, які задихнулися, спеклися в бомбосховищах» (З матеріалів канонічного процесу щодо блаженного Клеменса Августа фон Ґалена, єпископа Мюнстера).
У 1943 році Мюнстер зазнав нищівних бомбардувань від союзницьких військ, що спричинили великі людські жертви та руйнування храмів і церков. Єпископ фон Ґален, який уже засуджував злочини нацизму, не мовчав і перед обличчям страждань цивільного населення від дій союзників.
У листах до Папи він із болем описував руйнування міста й загибель невинних людей, підкреслюючи, що жодна війна не може виправдати зневагу до людського життя. Його позиція була співзвучною із закликами інших християнських діячів того часу, які наголошували на необхідності дотримання морального закону навіть у найтяжчих обставинах війни.
Пастир, який захищає свій народ
Після завершення війни єпископ фон Ґален продовжив своє служіння, підносячи голос на захист людської гідності в нових умовах. Він виступав проти проявів насильства, несправедливості та колективного звинувачення, яке покладалося на весь німецький народ. Його слова, звернені до представників союзницької адміністрації, вирізнялися тією ж ясністю й відвагою, що й під час нацистського режиму: він наполягав на тому, що право і справедливість повинні бути основою будь-якого суспільного порядку. У цьому він залишався послідовним свідком Євангелія, який не робив компромісів із неправдою.
Послання, актуальне сьогодні
Напередодні Різдва 1945 року Папа Пій XII призначив фон Ґалена кардиналом, визнаючи його мужнє свідчення віри та опір тоталітаризму. Це стало також знаком підтримки тих, хто в Німеччині протистояв несправедливості.
На завершення статті Стефанія Фаласка наводить думку, яку блаженний Клеменс сформулював незадовго до смерті і яка залишається актуальною до сьогодні: якщо між народами не буде пошани до права, не може бути й справжнього миру. Це послання, народжене серед руїн війни, є закликом до відповідальності, діалогу та захисту гідності кожної людини – основ, без яких неможливе справедливе і тривале співжиття народів.
