Генеральний секретаріат Синоду опублікував підсумковий звіт Дослідницької групи, що вивчала тему уважності до голосу бідних і землі, а також звіт спеціальної Комісії Симпозіуму єпископських конференцій Африки та Мадагаскару на тему душпастирських викликів, повʼязаних з полігамією.
Про це пише Vatican News.
Як відомо, Генеральний Секретаріат Синоду єпископів, згідно з бажанням Папи Лева XIV, розпочав оприлюднення напрацювань дослідницьких груп та інших консультативних органів, які були скликані в рамках синодального процесу 2021-2024 років, присвяченого темі синодальності. Ці групи повинні були окремо дослідити різні аспекти, що виходили за межі консультацій в рамках двох сесій XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів. Уже були оприлюднені звіти робочих груп, які вивчали питання місії в цифровому світі, приготування священників, ролі жінок у світі.
У вівторок, 24 березня 2026 р., Генеральний секретаріат Синоду опублікував підсумковий звіт Дослідницької групи № 2 на тему «Прислухатися до голосу бідних і землі», а також звіт Комісії SECAM (Симпозіуму єпископських конференцій Африки та Мадагаскару) на тему «Душпастирський виклик полігамії». Як відомо, з публікацією звітів припиняється мандат відповідних груп.
«Прислухатися до голосу бідних і землі»
Заключний звіт Дослідницької групи № 2 складається з кількох розділів. Він починається з роздумів кардинала Майкла Черні, Префекта Дикастерії служіння цілісному людському розвитку, і має на меті дати відповідь на основні запитання, поставлені перед Групою, щодо того, як Церква може краще прислухатися до волання бідних і землі. Вихідним пунктом документа є богословське переконання, що слухання бідних та землі не є душпастирським вибором, а актом віри, що становить основу церковної місії, вкоріненим у подвійній заповіді любові та прикладі Доброго Самарянина. Отже, головним питанням усій роботи Групи стає: як Церква може краще прислухатися до цих двох взаємопов’язаних криків, усвідомлюючи, що відповісти на крик бідних означає також відповісти на крик землі, і навпаки?
Далі, після окреслення методів роботи, виявлених обмежень та отриманого досвіду, у Звіті визначено інструменти, які вже є в розпорядженні Церкви – парафії, низові спільноти, рухи, організації «Карітас», екуменічні та міжнародні мережі – та підкреслено їхню цінність, закликаючи водночас подолати спокусу неправомірного перекладання відповідальності на спеціалізовані структури та нагадуючи кожному охрещеному про спільну відповідальність.
Серед конкретних пропозицій – створення Церковного спостережного органу з питань інвалідності, запропонованого підгрупою, до складу якої увійшли переважно люди з інвалідністю, як моделі, яку можна повторити на місцевому та регіональному рівнях, щоб надати голос усім маргіналізованим групам. На богословському рівні Звіт наголошує на необхідності богослов’я, що випливає із слухання вбогих та землі як справжніх богословських місць (loci theologici), і закликає богословів із найуразливіших спільнот брати активну участь у розробці документів вчення Церкви. Велика увага приділяється формуванню: навчальні програми для мирян, чернецтва та семінаристів повинні включати безпосереднє знайомство з екзистенційними периферіями, вміння слухати як духовну дисципліну, а не лише як техніку, та соціальний аналіз. Документ завершується баченням синодальної Церкви, яка сама здатна стати інструментом слухання, не обмежуючись лише структурами для слухання, а перетворюючи кожного свого члена на місіонерську присутність поруч із найуразливішими.
Душпастирство близькості в контексті переходу до моногамії
Симпозіум Єпископських конференцій Африки та Мадагаскару (SECAM) підготував комплексний аналіз душпастирських викликів, пов’язаних із полігамією, які кореняться в культурному, антропологічному та богословському контексті африканського континенту. Звіт починається з визнання священної цінності африканської сім’ї, заснованої на союзі між людськими групами, з предками та з Богом, в якій дитина вважається божественним благословенням, а прагнення до численного потомства є невід’ємною частиною спільнотної ідентичності. Саме в цьому історичному контексті існує полігамія. Явище, яке не є винятковим для Африки, але там особливо вкорінене та є душпастирською нагальною проблемою. Біблійний аналіз виявляє її амбівалентність: толерована в Старому Завіті, вона поступово долається новозавітним одкровенням, в якому Ісус, покликаючись на первісний задум Творця, чітко стверджує єдиність і нерозривність подружжя.
У документі рішуче наголошується на вченні Церкви: християнське подружжя є моногамним за своєю богословською природою, а не внаслідок культурних умовностей. На душпастирському рівні SECAM виключає будь-яку форму визнання багатоженства та рекомендує не допускати до Хрещення катехуменів-багатоженців, доки вони добровільно не візьмуть на себе зобов’язання щодо моногамного подружжя. Мова йде не про виключення чи стигматизацію, а про терпеливий і шанобливий супровід, натхненний милосердям Христа. В центрі цієї душпастирської діяльності поставлено гідність жінки.
Висновок відкриває шлях до «душпастирства близькості», здатного відкрити двері Церкви для тих, хто живе на духовних та екзистенційних периферіях, визнаючи в кожній людині Божу дитину, покликану до вірної любові та Завіту.
