В інтерв’ю для ватиканських медіа брат Метью, Настоятель спільноти Тезе, розповів про свою нещодавню зустріч з Папою Левом, про покликання їхньої спільноти сприяти єдності християн і розбудові миру, про становище сучасної молоді та про необхідність протистояти поширенню байдужості у світі, де багато людей страждають від війни.
Про це пише Vatican News.
«Найбільша небезпека на Заході сьогодні полягає в тому, що ми впадаємо в байдужість. Ми можемо казати собі, що війни від нас далеко, і нас вони насправді не стосуються, але насправді те, що відбувається в Україні, а також на Близькому Сході, може мати прямі наслідки для нас», – зазначив в інтерв’ю для ватиканських медіа Настоятель спільноти Тезе брат Метью. У суботу, 21 березня 2026 р., його прийняв на приватній аудієнції Папа Лев XIV. Вони говорили про сприяння єдності та миру, про страждання людей в частинах світу, де тривають війни, зокрема в Україні та на Близькому Сході, про можливі способи допомоги цим людям та про проблеми сучасної молоді. Особливим занепокоєнням Настоятеля спільноти Тезе є поширення байдужості серед мешканців західних країн стосовно страждань людей в країнах, охоплених війнами. «Як ми можемо пам’ятати про тих, хто бореться за свободу, про тих, хто бореться за право на існування в різних країнах? Я думаю, що це можна зробити лише завдяки конкретним знакам солідарності – відвідуючи, підтримуючи контакт у той чи інший спосіб», – підкреслив він.
Брате Метью, минулої суботи Ви зустрілися з Папою Левом. Що ви могли б розповісти нам про цю зустріч?
По-перше, це була моя друга аудієнція у Святішого Отця. Ми вже зустрічалися минулого року в липні. Історично склалося, що Пріор Спільноти Тезе зазвичай приїжджає до Риму в березні, і я запитав, чи можливо зустрітися з Папою ще раз. Відповідь була миттєвою – «так», і я дуже зрадів. Святіший Отець дуже підтримав покликання нашої спільноти. Ми є екуменічною спільнотою, до якої належать брати з різних християнських конфесій. Цей знак єдності надзвичайно важливий для нас. І також для нас важлива увага до служіння єпископа Риму як слуги єдності серед Божого народу. Він дуже підтримав нас у цьому та висловив велику вдячність. Дві основні теми, про які ми говорили, – це єдність і мир, які з самого початку були для нього центральними. Ми говорили про страждання людей в регіонах, охоплених війною, зокрема в Україні та на Близькому Сході. Ми поділилися своїми занепокоєннями та розмірковували над тим, які знаки солідарності ми можемо пропонувати і як відкрити шляхи для діалогу, бо бачимо, що зброя не приносить миру. Роздумували також про шляхи, як сприяти справжньому миру. І говорили про єдність серед християн та про єдність у Католицькій Церкві – це дуже важливі теми. Я побачив, наскільки Святіший Отець переймається проблемами сучасної молоді. Після пандемії молоді люди часто живуть у великій ізоляції й іноді відчувають що їм не потрібні контакти з іншими. У Тезе ми приймаємо молодь з найрізноманітніших середовищ та з різним життєвим досвідом. Багато хто з них живе в ізоляції, але завдяки тому досвіду, який ми пропонуємо, вони знову відкривають для себе важливість зав’язків з іншими та життя у спільноті. Враження, яке я завжди отримую, коли зустрічаюся з Папою Левом, – це те, що він має надзвичайну здатність слухати. Він приділяє тобі стільки часу, скільки потрібно, і ніколи не поспішає, що дуже зворушує. У ньому є велика щедрість духу та справжнє бажання почути тих, хто приходить до нього, що я глибоко відчув і за що йому дуже вдячний. У сучасному світі ми іноді відчуваємо, що люди на відповідальних посадах або політики лише кричать один на одного. То як ми можемо знову навчитися слухати? Слухати не означає, що ми маємо погоджуватися з усім, але це створює простір, де ми можемо разом робити кроки, яких навіть не очікували. Слухати інших і ставитися до них з пошаною, навіть коли між нами є розбіжності, є справжнім знаком для сучасного світу.
Брате Метью, як Ви вже сказали, покликання вашої спільноти полягає в тому, щоб працювати над єдністю серед християн, а також серед усіх людей. Чи важче вам, як спільноті, реалізовувати цю мету саме в цей історичний період?
Я думаю, що для мене завжди важливо пам’ятати, що спільнота зародилася в часи війни. Брат Роже, наш засновник, під час Другої світової війни залишив нейтральну Швейцарію і оселився в селі Тезе, поблизу так званої лінії розмежування у Франції. Франція була розділена на північну частину, яку окупували нацисти, та південну, яка залишалася вільною. Спочатку він був там сам протягом двох років, а потім повернувся у Швейцарію, бо там стало занадто небезпечно. Після війни він повернувся до Тезе з першими братами. Ця історія заснування нашої спільноти сьогодні дуже багато для мене значить, і я дуже чітко бачу покликання наших братів бути присутніми не лише в Тезе, де ми приймаємо велику кількість молоді, а й у місцях, де людство переживає біль. На мою думку, найбільша небезпека на Заході сьогодні полягає в тому, що ми впадаємо в байдужість. Ми можемо казати собі, що ці війни далеко і нас вони насправді не стосуються, але насправді те, що відбувається в Україні, а також на Близькому Сході, може мати прямі наслідки для нас – не просто тому, що бензин дорожчає, а тому, що це стосується нашої свободи існувати як нації та нашої свободи сповідувати нашу віру. Це надзвичайно важливо. Якщо ми піддамося байдужості, то дуже скоро ці проблеми ляжуть тягарем і на наші плечі. Тож, як ми можемо пам’ятати про тих, хто бореться за свободу, про тих, хто бореться за право на існування в різних країнах? Я думаю, що це можна зробити лише завдяки конкретним знакам солідарності – відвідуючи, підтримуючи контакт у той чи інший спосіб. Ось що я б сказав тим, хто має друзів в Україні чи на Близькому Сході: підтримуйте зв’язок зі своїми друзями. Не забувайте про них. Чи зараз це є більшим викликом, ніж раніше? Я не знаю. Виклики були завжди, але зараз, як я вже сказав, виклик полягає в тому, щоб не стати байдужими і не зневіритися. Коли я їду в Україну, я бачу неймовірну стійкість людей, які не дозволяють собі зневіритися, хоча є також люди, які на межі відчаю. Ми не повинні приховувати неймовірні страждання, які там є, але є й стійкість. Коли я був у Запоріжжі на Різдво, я це побачив. Я бачив людей, яких тримає віра. Я вже казав, що я вперше пережив Різдво там, де «світло світило у темряві, і темрява не змогла його перемогти». Нам потрібне свідчення людей, які живуть у таких ситуаціях. Нам потрібно чути їхні історії. Нам потрібно відвідувати кладовища, щоб справді зрозуміти, що відбувається.
Що ви думаєте про байдужість? Чи може християнин бути байдужим? Я розумію – можливо, це не зовсім правильне запитання…
Ні, я дуже добре розумію, що ви маєте на увазі. Християнин може бути байдужим, адже християнин – це людина. Але як ми можемо знову і знову повертатися до Євангелія? Ісус просить нас любити ближнього, як самого себе. Це означає, що я не можу впасти в байдужість, коли бачу, що відбувається з моїм ближнім. Він каже: «Що ви робите найменшому з моїх братів чи сестер, те робите мені». Існує прямий зв’язок між нашою увагою до тих, хто страждає, та нашою увагою до Христа. Я також вважаю, що Папа Лев дуже чітко висловив це в Апостольському напоумленні Dilexi te: бідних не можна відокремлювати від Христа. Ми не можемо закривати очі на бідність, яку ми бачимо зараз у ситуаціях війни. Звичайно, не кожен може поїхати в Україну чи на Близький Схід. Це зрозуміло. Але те, що може зробити кожен, – це молитися. І саме ця молитва допомагає нам не збайдужіти, не забувати про ці ситуації, і, можливо, надихає нас допомагати іншим, наприклад, біженцям у наших країнах, або людям, які є вразливими, бо мусили покинути свої домівки. Це можливо для кожного. Кожен може молитися.
Як Ви особисто справляєтеся з ситуацією, коли бачите багато страждань? Бо, на мою думку, байдужість іноді з’являється, коли навколо так багато болю, що мозок підказує, що ти нічого не можеш вдіяти, тож ти просто намагаєшся відгородитися від цих подій.
Знаєте, в англійській мові ми говоримо про compassion fatigue – «втому від співчуття» – коли ми досягаємо точки, де бачимо стільки болючих ситуацій, що просто відключаємося. Це небезпека для всіх нас. Я думаю, ми також маємо прийняти, що кожен має різні можливості. Не кожен може давати собі раду перед обличчям таких страждань. І це не означає, що вони погані люди. Це не означає, що вони байдужі. У всіх нас є свої обмеження. Я бачу це і у своїх братів. Деякі з них настільки занурюються у страждання, що втрачають духовну свободу. Це дуже важко, і тут потрібна підтримка. Кожен сам має зрозуміти, скільки він може витримати. Але я думаю, що всі ми маємо можливість згадати про тих, хто страждає, у молитві.
Ви сказали, що з Папою ви також говорили про молодь – про молодих людей, які відчувають себе самотніми, незважаючи на те, що вони пов’язані між собою через соціальні мережі. Але все ж багато хто з них приїжджає до Тезе. Як Ви думаєте, що вони там знаходять?
Це щось справді дивовижне, адже ті, хто приїжджає до Тезе, приїжджають із прагненням спільноти – навіть якщо раніше вони ніколи цього не відчували. Для нас це є благословенням. Багато хто приїжджає з ізольованого середовища, і в перші дні перебування їм нелегко налагодити контакт з іншими. Але коли вони розуміють, що це безпечне середовище, у них всередині щось змінюється. Молитва тричі на день також дуже допомагає. Коли наприкінці тижня ми запитуємо молодь, що їх найбільше вразило, переважна більшість згадує про тишу під час молитви. Це неймовірно в наш час, коли люди постійно занурені у вир інформації – на нас сипляться повідомлення та новини – і все ж є прагнення тиші. Я думаю, це глибоке, вроджене прагнення в кожній людині. Це спрага. Ми створені за образом Божим, і в нас є це глибоке бажання перебувати в Божій присутності. Тиша це уможливлює, навіть якщо багато молодих людей не мають слів, щоб висловити це. Вони інтуїтивно відчувають, що перебувають у присутності Когось, хто їх перевищує. Наше завдання — дослухатися до них і допомогти їм висловити словами те, що вони переживають. Багато хто з них походить із сімей, далеких від Церкви, і їм не передали віру так, як це колись відбувалося в родинах. Проте в них є дуже щире прагнення. Я часто кажу, що в Тезе ми насправді не робимо багато. Ми відчиняємо двері, трохи співаємо, а решта вже не залежить від нас. Молоді люди, спілкуючись одні з одними, усвідомлюють, що мають спільні бажання та прагнення, і що вони рухаються у схожих напрямках. Вони також відкривають, що можуть прямувати разом з іншими, і що для цього не обов’язково мати такі самі погляди, що є великим викликом у сучасному світі. Ми пропонуємо простір. Ми там не для того, щоб контролювати, що кожен думає, робить чи говорить. У цьому є певний ризик, але це ризик, на який варто іти.
Наступну Європейську молодіжну зустріч ви організовуєте в Лодзі, Польща. Чи впливає вибір країни якимось чином на саму зустріч або її характер?
Звичайно. Гадаю, що при організації наших щорічних європейських зустрічей наприкінці року ми дедалі більше намагаємося прислухатися до голосу місцевої Церкви. У Парижі було цілком очевидно, що різні дієцезії прагнули взяти участь – це була не просто зустріч у Парижі. Важливо було розподілити прийняття паломників між дієцезіями та врахувати певні місцеві особливості. Наприклад, були моменти адорації, яких ми ніколи раніше не мали на наших європейських зустрічах. Це справді частина католицької традиції, і зараз вона дуже сильна у Франції. Ми побачили необхідність адаптуватися. Напевно, у Польщі будуть подібні особливості. Кардинал Ґжеґож Рись, який донедавна був архиєпископом Лодзі, багато разів запрошував нас організувати європейську зустріч в цьому місті. Коли ми нарешті погодилися, його перевели до Кракова. Але кардинал Краєвський, якого зараз призначено там архиєпископом, – людина з великим серцем до бідних, і він зробив так багато для України. Я думаю, що кардинал Краєвський буде готовий дуже тепло нас прийняти. Я також вважаю, що на рішення знову змістити акцент у бік сходу Європи частково вплинув той факт, що на зустріч до Парижу прибуло тисяча молодих українців – як з України, так і з діаспори. Їм було нелегко дістатися до Парижа, а до Польщі це набагато простіше. У цей час дуже важливо надати їм простір, де вони відчуватимуть, що є справжньою частиною європейської родини.
