Бенедиктинський монастир святого Йосифа у селі Солонка, що неподалік Львова, 19 березня 2026 року відзначив свій перший ювілей.
Про це пише сторінка Credo.
П’ять років тому, 19 березня 2021 року, відбулося урочисте освячення храму та монастиря для спільноти сестер і братів Ордену Святого Бенедикта, які повернулися до Львівської архідієцезії після 80-річної перерви.
Подячну Святу Месу за п’ять років присутності та служіння бенедиктинської спільноти очолив архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський. Разом із ним співслужили настоятель бенедиктинської конгрегації Благовіщення Пресвятої Діви Марії о. Максиміліан Навара, а також перші висвячені у цьому храмі отці-бенедиктинці – о. Єфрем Міхальський, нині абат бенедиктинського абатства у Любіні (Польща), та настоятель місцевої спільноти о. Леопольд Рудзінський.
У проповіді митрополит зазначив: «Сьогодні ми святкуємо урочистість святого Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, якого відкриваємо для себе як людину тиху, але велику. Також дякуємо Богові за п’яту річницю освячення цього храму і монастиря, який виріс тут, у Солонці, як знак надії та молитви для всієї архідієцезії. Водночас наші серця сповнені вдячності благодійникам зі Швейцарії, які допомогли збудувати цей дім молитви, а особливо головному фундаторові, покійному Йосифу, якого сьогодні доручаємо Божому милосердю. Тому наша сьогоднішня молитва має особливий характер. Це молитва вдячності за дар віри, за дар покликання і за дар людей, які допомогли створити цю справу. (…)
Бенедиктинське життя виражається у відомому гаслі: “Ora et labora — молися і працюй”, тобто живи молитвою і працею, тишею і вірністю, покорою і витривалістю. Хіба це не та сама дорога, якою пройшов святий Йосиф? Він також жив у Назареті в простоті праці. Він також молився і слухав Бога. Він також виконував свою місію в укритті. Можна сказати, що святий Йосиф є в певному сенсі першим бенедиктинцем Євангелія — людиною тиші, праці і вірності. І вже п’ять років цей монастир є продовженням цієї дороги. Тут щодня звучить Літургія годин. Тут безперервно возноситься молитва за Церкву, архідієцезію, за світ і за тих, хто страждає. Особливо в час війни та невизначеності контемплятивна молитва стає могутньою духовною силою. Святий Бенедикт писав: “Ніщо не може бути важливішим за Божу службу”. Саме тому цей монастир потрібний Церкві — він нагадує нам, що Бог є центром усього. Тож дякуємо вам, сестри, за вашу присутність, працю і молитву».
На спільну молитву прибули також сестри з абатства Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії з Житомира на чолі з матір’ю Кларою Свідерською, а також брати-бенедиктинці з Польщі. У подячному слові абатиса Клара зазначила: «Сьогодні дякуємо Богові за натхнення, яке вклав у серце митрополита, і він запросив нас сюди. Дякуємо за цей монастир, який став для нас домом, місцем молитви і нашого служіння; за храм, який став простором зустрічі з Богом у тиші, місцем відновлення, де щоденно багато сердець знаходить мир перед Пресвятими Дарами.
Наша особлива вдячність родині Відеркер, фундаторам цього місця, і всім добродіям та жертводавцям. Дякуємо абату Максиміліану за братерське плече, підтримку, супровід і віру в нас, за те, що допоміг нам ставити перші кроки. Із великою вдячністю ми дивимося на те, як Господь діє через це місце. За п’ять років через наш монастир пройшло понад тисячу людей — це були ті, хто вимушено шукав прихистку через війну, хто приходив у тривозі та невпевненості, і ті, хто знайшов тут дім на довше, і ті, хто у тиші шукає Бога і відновлення. У кожному з них ми розпізнаємо Господа і Його тиху присутність. Можна сказати, що ці п’ять років були як п’ять хлібів, які Господь помножил. Часто непомітно, часто всупереч людським розрахункам, щоб нагодувати цю тисячу сердець, які Сам до нас приводив. Ми молимося за всіх вас. Особливо молимося за наших захисників. Молимося і просимо вас про молитву за нові покликання, щоб цей бенедиктинський сад на львівській землі зростав, укріплювався і приносив плоди миру, надії та Божої присутності. Усе, що відбулося тут за цих п’ять років, не є нашою заслугою. Це Його дія, а ми лише хочемо залишатися вірними і відкритими, щоб Бог і надалі міг діяти в нас і через нас. Нехай усе, що Господь тут розпочав, Він Сам доведе до повноти».
Також зі словами подяки звернулася до присутніх настоятелька місцевої спільноти сестер — с. Бернадета, яка особливо відзначила отців Леопольда та Єфрема, котрі разом із сестрами починали цю велику справу відновлення бенедиктинської присутності, традиції та засівання зерен бенедиктинської духовності на львівській землі. Також настоятелька подякувала сестрам зі своєї спільноти за взаємну підтримку, терпеливість і вірність, які допомагають квітнути бенедиктинській харизмі: «Ми хочемо висловити вдячність усім людям з відкритим серцем, які вписані в історію нашого перебування та служіння у цьому місці. Ці п’ять років були дуже інтенсивними, сповненими подій і випробувань, особливо в цей нелегкий для нашої країни час. Але саме в цьому досвіді ми вчимося ще більше довіряти Богові і відкривати, що Він ніколи не залишає нас, і що діє тихо, але вірно».
