Дослідницька група № 5, створена під час синодального процесу 2021-2024 років, передала Генеральному секретаріату Синоду свій підсумковий звіт. У документі міститься заклик визнати «нові сфери відповідальності для жінок у Церкві», оскільки «ніщо не заважає жінкам обіймати керівні посади».
Про це пише Vatican News.
«У самому факті того, що хтось є жінкою, немає нічого, що заважало б їй обіймати керівні посади в Церкві». Це один із ключових уривків із звіту Групи № 5 – однієї з десяти дослідницьких груп, які Папа Франциск створив у 2024 році для опрацювання рекомендацій та пропозицій щодо питань, які виникли під час Синоду про синодальність. Ця Група, якій під координацією Дикастерії віровчення було доручено поглиблено вивчити «теологічні та канонічні питання щодо конкретних форм служіння», серед яких тема участі жінок у житті та керівництві Церквою, передала свій підсумковий звіт Генеральному секретаріату Синоду. Це третя група – після групи з питань місії в цифровому просторі та формування священників – яка передала своє дослідження, що є результатом комплексного процесу слухання, аналізу, пошуку та діалогу з єпископатами та університетами. Минулого тижня його було опубліковано, згідно з волею Папи Лева XIV, який постановив, що по мірі надходження різних звітів їх слід оприлюднювати «в дусі прозорості».
Жінка в історії Церкви
У своїй роботі Дослідницька група № 5 взяла за основу деякі «досі малопомічені» ідеї Папи Франциска. Зокрема, згадуються Апостольські напоумлення Evangelii gaudium та Querida Amazonia, а також motu proprio Antiquum ministerium про служіння катехита. Натомість немає жодних згадок про так званих дияконис: це питання було визнано «ще не зрілим» і раніше доручене двом комісіям, обидві з яких очолював кардинал Джузеппе Петроккі; друга з них у грудні минулого року висловилася проти можливості жіночого дияконату, однак не «винесла остаточного судження». Горизонтом, в якому рухалася робота дослідницької групи, був глибокий аналіз профілю деяких жінок в давній та новітній історії Церкви. Усі ці жінки «здійснювали справжню владу та справжні повноваження на користь місії», не «пов’язані з отриманням священничого сану», але «дуже плідні для життєздатності Божого народу».
Великий шлях попереду
Консультантки групи зробили важливий внесок у підготовку цього звіту. У документі, поряд із щирою подякою всім жінкам, які «займаються служінням у Церкві», насамперед висловлюється занепокоєння тим, що «хоча й зроблено чимало кроків уперед», попереду «ще довгий шлях». Багато жінок, насправді, відчувають дискомфорт щодо своєї участі в житті громад, в яких вони перебувають, особливо якщо порівнювати їх із громадянським суспільством країн, в яких вони проживають. У документі наголошується на збільшенні кількості жінок (молодих і не дуже молодих), які віддаляються від Католицької Церкви або від активної участі в місцевих церковних реаліях. Разом із цим спостерігається також зменшення покликань до жіночого чернечого життя. Все це також зумовлено «загальною кризою віри». вказується на дедалі сильніший заклик з боку жінок, які працюють у душпастирській сфері або є експертками з богослов’я та канонічного права, «переглянути чинну форму керівництва Церквою, щоб зробити її доступнішою для жінок». Йдеться про такі питання як доступ до таїнства Рукоположення, можливість заснувати нові служіння зі специфічними характеристиками, можливість виголошувати проповідь під час богослужінь, тема управління громадою чи певними дієцезіальними відомствами.
Зміна ментальності
У підсумковому звіті Групи № 5 також міститься заклик подолати «спосіб мислення та поведінки», поширений у церковній ментальності, який можна визначити як «клерикалізм» або «мачизм». Тобто «поведінкові моделі, пов’язані з управлінням владою та словами, що викликають недовіру і, що не менш важливо, відчуження у жіночому середовищі». Проблема відчувається також у прийнятті духовенством та деякими мирянами «мовного кодексу», який ототожнює «жіноче» лише з такими рисами, як «лагідність, покірність, слухняність, слабкість», або виключно «з ролями, що належать до сімейної сфери». Тому, як і під час подвійної сесії Синоду про синодальність, знову наголошується на рекомендації «приділяти більше уваги мові та образам, що використовуються у проповідях, навчанні, катехизації та при складанні офіційних документів Церкви, надаючи більше місця внеску святих жінок, теологинь і містичок».
«Слід визнати, що жінки й досі зустрічають перешкоди на шляху до повнішого визнання своїх харизм, покликання та місця в різних сферах церковного життя, що йде на шкоду служіння спільній місії», – йдеться в іншому уривку звіту. І це незважаючи на те, що жінки надали потужний імпульс місії християнської спільноти. Тому потрібно «зміна менталітету на всіх рівнях Церкви», перш ніж говорити про «посади». Насамперед потрібно подолати уявлення про активну участь жінок у житті та керівництві Церквою як про «поступку» з боку ієрархічної влади. «Таким чином, можна відійти від суто функціонального та замісного підходу, оскільки жінки мають право на це як охрещені та наділені харизмами, надаючи таким чином перевагу порядку буття над порядком дії». У цьому контексті підкреслюється важливість «описувати роль жінок у житті Церкви, виходячи з реальності в її цілісності, просвітленій вірою, подолавши бачення, обмежене деякими характеристиками, такими як материнство, ніжність або турбота, що забирає простір у інших, не менш важливих жіночих якостей, таких як, наприклад, лідерські здібності та здатність порадити, вміння навчати, вислуховувати або чинити розпізнання».
Марійський архетип
У цьому контексті члени Дослідницької групи пропонують «переглянути Марійський архетип жіночих функцій у Церкві, зокрема певний спосіб представлення постаті Марії». А саме перенести увагу на ті аспекти Діви Марії, які не обмежуються лише материнством, а беруть до уваги «Її роль як свідка, розважливої та допитливої жінки, повністю вписаної у радощі та біль свого народу, не говорячи вже про те, що, ймовірно, як свідчить Діяння 1,14, Вона була орієнтиром для першої християнської спільноти, зібраної на молитві після Христового Вознесіння». Отже, богослов’я і учительський уряд запрошені взятися за цю справу, «взаємодіючи з конкретною історією людей», уникаючи «спокуси давати заздалегідь підготовлені відповіді», але пропонуючи «слово, яке враховує реальні проблеми, є спільним і є плодом спільних пошуків».
Жіночі призначення
У заключній частині звіту аналізуються понтифікати Франциска та Лева XIV: перший з них призначив жінок на важливі посади в Римській курії; другий, судячи з його перших рішень, здається, має намір продовжувати цю лінію. Ці два понтифікати «є зразком, що спонукає до роздумів» і якому повинні слідувати також численні дієцезії, щоб досягти справжнього «церковного поступу». Також у контексті призначення жінок аналізується Апостольська конституція Praedicate Evangelium про Римську курію, в якій зазначається, що «будь-який вірний може очолювати дикастерію або інституцію». Існують посади, які, звичайно, вимагають священничого сану, але останній «не вичерпує в собі всіх можливостей служіння». А в іншому уривку підкреслюється збагачення, яке створення більших просторів для участі жінок в інституційних ролях принесло б до процесів прийняття рішень, також завдяки «різним точкам зору». Отже, пропозиція Групи № 5 полягає у перегляді сфер компетенції, щоб «відкрити шлях до визнання нових просторів відповідальності для жінок у Церкві».
