У неділю, 15 березня, велелюдна хода пройшла вулицями міста Мукачева, молячись Хресну дорогу. Зібравшись з різних парафій та конфесій, вийшовши за межі своїх храмів і парафій, мукачівці виявили свідчення віри у Христа та спільно молилися про справедливий мир для України.
Про це пише Мукачівська дієцезія.
Напевно невипадково маршрут дороги цього року починався біля греко-католицького храму Різдва Пресвятої Богородиці, а завершувався в Успенському соборі. Адже людське життя – це час від народження до відходу до вічності. Та як було неодноразово сьогодні наголошено у роздумах, смерть – це не кінець, бо Христос воскрес і чекає на нас у воскресінні.
Очільника Мукачівської дієцезії Римсько-Католицької Церкви єпископа Миколу Лучка ОР репрезентував генеральний вікарій отець Петро Жарковський, який виголосив вступне слово на початку ходи. Він наголосив на тому, щоб ми цінували все, що нам дає Бог, а особливо підкреслив різницю між тим як переносить страждання віруюча і невіруюча людина. «Як одна, так інша несе свій хрест, але віруюча людина знає, що несе свій тягар разом з Христом, а невіруюча теж несе свій тягар та весь час лише нарікає». Священник заохотив до уважності до тягарів інших, до молитви за наших захисників та до жертвування своїх терпінь Богу, бо «з Ним наш тягар стає легшим».
Роздуми до кожного з чотирнадцяти стоянь вели різні священники Мукачівського міського та районного деканатів МГКЄ, а також душпастирі римо-католики.
Молитва підносилася за військовополонених та несправедливо засуджених; за депортованих дорослих та дітей України; за добровольців, за важкопоранених, за волонтерів, за капеланів, за цивільних та військових медиків; за родини, дружин та дітей наших воїнів. Не бракувало теж молитви за тих, хто втратив своє житло; за викорінення корупції в нашому народі; за жінок, котрі втратили своїх чоловіків; за дорослих та дітей, чию гідність було зневажено, а також про вічний спочинок для всіх, хто віддав своє життя – військових і цивільних, дорослих і дітей.
Упродовж всієї Хресної дороги військові несли хрест, в якому є вміщена частка Животворного Господнього Хреста.
Під час кожного із стоянь лунали глибокі роздуми про страждання Ісуса та про наше сьогодення. Христос прийняв свій хрест з любов’ю, а серед натовпу, що прагнув видовища, витерши обличчя Спасителю, Вероніка зламала стереотип «слабкої статі». Священик підкреслив чесноту мужності цієї відважної жінки та заохотив «мати мужність жити у правді, мати мужність попросити пробачення».
Особливо зворушливо звучала молитва за матерів, котрі внаслідок війни втратили своїх дітей – наших захисників.
Військовий капелан прикордонної служби отець Олег Сорока нагадав про те, що кожна людина має в собі Божественне начало. Він звернув увагу на військових: «Вони – люди з ідеєю Бога в серці. Їхня мужність – це мужність від Бога. Це ті, х то боронить наш спокій. Це ті, хто на передовій».
При іншому стоянні з уст священника пролунав заклик стати Євангелієм. «Ти можеш бути єдиним Євангелієм, яке прочитає інша людина…». Не кожен візьме до рук Святе Письмо, але ми, як християни, маємо стати тим Євангелієм, яке зможуть прочитати ті, хто нас оточує. «Нас можуть “читати” і після нашої смерті наші діти, внуки. Яку пам’ять ми їм залишимо?». Водночас було підкреслено, що ми «проповідуємо Христа Воскреслого, Який живе у нас!».
За сприяння міської влади у проведенні ходи, у супроводі поліції та карети швидкої допомоги прочани дійшли до центра міста, де знаходиться собор Успіння Пресвятої Богородиці. Тут під керівництвом отця Івана Кузьми всі помолилися у намірах Святішого Отця Лева XIV та завершили молебень Хресної дороги спільним співом «Боже, Великий, Єдиний нам Україну храни».
Після благословення кожен міг підійти та вшанувати хрест особисто.
Проведення Хресної дороги прокоментував генеральний вікарій Мукачівської дієцезії отець Петро Жарковський:
«Наша країна вже чотири роки живе у війні… Ворог напав на нашу мирну країну, щоб поневолити, щоб позбавити українців вільного вибору щодо майбутнього; щоб повернути назад в комуністичне рабство. Історія повторюється. Так, як у свій час, фараон хотів ізраїльтян повернути в Єгипет в рабство. Тому Україна борониться і вірники різних конфесій в тилу моляться постійно про справедливий мир.
Віримо, що Бог з нами, і ми прагнемо йти на цій Хресний дорозі, які проходять по всій Україні, за Ісусом, який страждає. Але теж віримо, що після страждання прийде Радісне Воскресіння!
Ми молимось за увесь багатостраждальний український народ, а особливо за захисників, за полонених, за матерів загиблих, їх синів і дочок, щоб Бог дав силу і мужність перемагати зло добром. Правда на кінець переможе. Не смерть, а Воскресіння є кінцевим торжеством. Мир всім і Добро!»
Текст і фото: Тетяна Решетар
