Благодать і тягар спільності були в центрі другої великопосної медитації проповідника Папського дому, що зупинився на інтуїції святого Франциска, який розглядав міжособистісні стосунки як нагоду навчитися євангельської логіки.
Про це пише Vatican News.
Братерство є Божим даром, але також серйозною і невідкладною відповідальністю, адже воно черпає силу з різноманітності, щоб розтопити серця, і дозволяє кожному примиритися з тією частиною себе, яка хоче переконати його, що він самодостатній і може обійтися без інших. Про це у п’ятницю, 13 березня 2026 року, говорив у залі Павла VI в присутності Лева XIV Проповідник Папського дому отець Роберто Пазоліні.
Місце справжнього навернення
У другій із чотирьох проповідей для Римської курії з нагоди Чотиридесятниці, присвячених темі «Коли хтось перебуває у Христі, той є новим створінням», капуцин цього разу розмірковував над темою «Братерство. Благодать і відповідальність братерського сопричастя». «Братерство не є доповненням духовного життя, ані лише сприятливим середовищем, у якому легше зростати в благодаті. Це місце, де насправді відбувається навернення: найсерйозніший випробувальний майданчик і, водночас, найвиразніший знак того, що може зробити Євангеліє в нашому житті», – наголосив він.
Зокрема, проповідник звернув увагу на життя перших францисканських спільнот, які святий Франциск замислив без взаємин влади чи підпорядкування. Це не просто місця, «де можна сховатися, щоб жити спокійно», а середовища, в яких людина повертається «у глибини власного серця» з його тінями та тривогами. «Брати є даром Господа. Але саме тому вони не просто покликані допомагати нам чи підтримувати нас на шляху: вони довірені нам, щоб наше життя могло змінитися», – пояснив проповідник.
«Той, хто вийшов з того самого лона»
Розмірковуючи над етимологічним значенням слова «брат» (adelphós), що буквально означає «той, хто вийшов з того самого лона», отець Пазоліні зазначає, що брати не просто підтверджують «те, ким ми є», а закликають до перетворення. «У своїй різноманітності, у своїх обмеженнях, а іноді навіть у своїх труднощах, – пояснив проповідник, – вони стають тим конкретним простором, у якому Бог працює над нашою людськістю, розтоплюючи нашу жорсткість і навчаючи нас жити з серцем, більш щирим і здатним до любові».
Однією з історій, яка найкраще описує перешкоди, є напружені стосунки між Авелем і Каїном. Цей розрив виник через «проблему погляду». Перший брат приносить у жертву первістків своєї отари – жертву, на яку Бог поглянув «з прихильністю», тоді як другий просто підносить деякі плоди землі. «Різницю робить не стільки якість жертви, скільки те, що принесене справді представляє власне життя. Тому Бог не приймає дар Каїна: не для того, щоб засудити його, а щоб спровокувати. Прийняти цей жест означало б залишити його в переконанні, що він насправді не має нічого доброго, що можна було б запропонувати. Бог, навпаки, здається, хоче допомогти йому повірити, що також і його життя може стати даром», – пояснив капуцин.
«Хто є Каїном всередині нас»
На прикладі цього епізоду отець Пазоліні запросив замислитися над питанням: «Хто є Каїном всередині нас»? Тобто, скільки місця в серці кожного з нас займає образа, яка перетворюється на відчуження, а відтак і на насильство. Та образа, що випливає з усвідомлення того, що «ми не самотні» і «ми не є всім». «Коли нам не вдається примиритися з цією реальністю, присутність іншого може стати нестерпною», – зазначив він, підкреслюючи, що для святого Франциска, однак, братерство не було проблемою, яку потрібно подолати, а нагодою навчитися милосердної логіки Євангелія щодо ближнього, який помиляється.
Ця реальність може здаватися віддаленою від повсякденного життя, але вона стає відчутною, коли стосунки ґрунтуються на «узах свободи». Не на симпатії чи спорідненості, а на «тому, що Бог обрав нас і покликав жити разом у Церкві як брати й сестри». «Пасха почала діяти в нас у той момент, коли ми відкрили, що можемо приймати інших навіть тоді, коли вони нас ранять, коли розчаровують, коли поводяться як вороги. Не тому, що ми стали сильнішими чи чеснотливими, а тому, що щось у нас уже померло, а щось нове почало жити», – зазначив проповідник Папського дому.
Дар і відповідальність
Віра, робить висновок отець Пазоліні, не роз’єднує, а нагадує, що «ніхто не може бути виключений з нашого серця». Звільнені, завдяки воскресінню Ісуса, не від труднощів у стосунках, а від підозри, що ці зусилля марні. «Тому в ці дні Великого Посту, коли історія світу й надалі переживає поділи, війни та конфлікти, ми, християни, не можемо обмежуватися лише розмовами про братерство як про ідеал, якого слід досягти. Ми покликані прийняти його як дар і, водночас, сприймати як дуже серйозну та нагальну відповідальність», – наголосив він.
