Розмова з отцем Леонідом Ярошинським SAC, представником підкомісії у справах покликань при Комісії душпастирства молоді Конференції єпископів РКЦ в Україні, про підсумки Ювілейного року надії та духовну стратегію на Рік Пресвятого Серця Ісуса в Україні.
Що саме у Ювілейний рік надії допомогло вам усвідомити справжню силу надії?
У ювілейний рік наша підкомісія організовувала 12 конференцій для богопосвячених осіб, для людей, які займаються формацією промоутерів покликань, які творять культуру покликань в Україні. І думаю, що ці конференції для мене багато чого дали в ювілейний рік надії, бо тема цих конференцій була про покликання нести надію. Спікери були з цілого світу.
Протягом року зустрічі проходили щомісяця за участю міжнародних доповідачів. Своїм досвідом ділилися спікери зі США, Італії, Норвегії, а також із таких країн, як Монголія, Пакистан та Індія. Кожен спікер вносив дуже багато надії, бо приближав нам тему надії, показував свою Церкву, свої переживання. Таким дуже важливим для мене моментом стала конференція кардинала Джорджіо Моренго, який розповідав про Монголію, про свою дієцезію, про католиків, які там живуть. І це було дуже цікаво, дуже захоплююче. Єпископ з Пакистану чудово розповідав про свою церкву, про людей, про переживання, які вони носять в собі.
Але ці розповіді не були песимістичними — у них відчувалася велика надія. Підсумковим моментом наших зустрічей став виступ єпископа Еріка Вардена з Норвегії. Він наголосив, що молодь і люди загалом сьогодні спраглі Бога. Маючи досвід служіння в Норвегії та загалом у Європі, єпископ засвідчив: попри всі виклики, серця людей прагнуть бути близько до Господа
Ось це надія! Це вже є, насправді, усвідомлення сили надії, що людина шукає відносини з Богом. Тут надія, що людство прагне любові, Бога, щастя, надії. Навіть якщо не може цього назвати, прагнучи цього, чи свідомо, чи несвідомо, і так прагне знайти Бога. І в цьому є справжня сила відродження людини до життя з Богом.
Хто для вас особисто став доказом того, що надія існує?
Я думаю, на це питання немає такої конкретної людини, але є люди. Я нещодавно повернувся з Шаровечки. Там відбулося засідання Комісії душпастирства молоді. Як представник підкомісії, що відповідає за покликання, я також брав участь у цій зустрічі. Ми маємо, чудову молодь, активну, яка хоче служити, яка хоче щось змінювати, робити. І, не зважаючи на всі перешкоди, на війну, на страждання, думаю, що незламність людей, яких щоденно зустрічаю, є доказом того, що надія існує. Що вона є і що вона є цим мотором, який рухає всі наші бажання, плани та молитви вперед. Тому не можу виділити однієї особи, але людей, які мене оточують, з якими співпрацюю, яким служу. Доказом надії безперечно є люди.
Що стане для вас головним духовним орієнтиром у Рік Пресвятого Серця Ісуса?
Рік Пресвятого Серця для мене – це час глибокого замислення про любов, яку являє Ісус. Тому головним орієнтиром я обрав би для себе символ безмежної Божої любові, милосердя, Його жертовності, прощення. Передусім – це прагнення вчитися любити так, як Ісус Христос.
Служити безкорисливо, терпеливо. Ісус показує своє серце, відкриває Його кожній людині, навіть тій, яка помиляється, тій, яка завдає Йому болю. Тому важливим орієнтиром для мене стало б це щоденне милосердя: у словах, у вчинках та ставленні до ближніх. Ми маємо непрості обставини нашого життя. І люди втомлені, змучені, в страху.
У людській буденності зараз відчувається певна апатія. Тому, на мою думку, глибше пізнання Серця Ісуса та розважання над Його любов’ю є дуже важливими. Щоби споглядати Серце Ісуса, необхідні внутрішня тиша та молитва. Цей рік — особлива нагода пізнати Христа через роздуми над Євангелієм, участь у богослужіннях та особисте спілкування з Богом.
Це і є той самий духовний орієнтир — рік Божої любові. Особисто я прагну глибше задуматися над власною вірою та довірою до Бога. Роздумувати про любов, що випливає з Серця Господнього, аби дійсно Його наслідувати й ставати подібним до Нього.
Максим Железницький
