«Мати надію означає бути переконаним, що Бог керує всім». Ці слова належать пані Аніці Джамич, Надзвичайному і Повноважному Послу Хорватії в Україні, з якою ми поспілкувалися про духовні плоди Ювілейного року. Про чудотворну допомогу святого Йоана Павла II у поверненні столичного храму, про дар прощення як надприродну благодать та про те, чому молитва і піст мають стати щоденним життям кожного віруючого. Це свідчення про те, що Добро неодмінно переможе.
Пані Аніцо, нещодавно у Вселенській Церкві завершився Ювілейний рік надії. Які його підсумки для Вас особисто?
У житті кожної людини надія має особливе значення, усвідомлює вона це чи ні. Ювілейний рік, що минув, став знаком надії та особливо важливим кроком до єдності християн, або «повернення додому» християнських Церков. Через цей рік ми проходили в індивідуальній молитві або разом на організованих зустрічах. Важливо, щоб ми, віруючі, усвідомлювали: ми є частиною однієї Церкви, яка прямує до спільної мети. У цьому я бачу цінність того, щоб поставити в центр уваги Надію, яка вкорінена в Бозі і яка ніколи не вмирає. Мати надію означає бути переконаним, що Бог керує всім і що Добро переможе. Для України, яка переживає важке випробування воєнних страждань, це особливо важливо! Нехай молитва та піст за так бажаний мир будуть нашим щоденним життям. Наполегливо йдімо цим шляхом!
Можливо, є хтось, кого можете назвати свідком надії? Або пригадайте ситуацію, яка для Вас свідчить про надію?
В історії, безумовно, було багато людей надії. До них я зараховую всіх тих святих людей — чи то оголошених святими, чи то непомічених, які поширювали навколо себе «аромат» надії. Однак у наш час я б виділила святого Йоана Павла II. Не знаю, чи помітили ви, але його портрети в Київському та Львівському костелах злегка усміхаються! Саме ця надія підбадьорює нас і говорить нам, що Добро переможе. Зрештою, саме до нього я зверталася у молитві про повернення храму святого Миколая в Києві. Завдяки чудесному втручанню його було повернуто. Я також звертаюся до нього, благаючи про мир в Україні, бо він найкраще розуміє муки та несправедливі страждання, які тут відбуваються.
Римо-католики в Україні 16 січня розпочали Рік Пресвятого Серця Ісуса. Що, на Вашу думку, допоможе його добре пережити?
Пресвяте Серце Ісуса, милосердне та сповнене прощення, не випадково саме зараз опинилося в центрі уваги. Через молитву та піст просімо, щоб наші серця змінилися, щоб ми могли прощати. Оскільки дар прощення – це благодать, він не є лише актом нашої волі! Я з ніжністю згадую, як у дитинстві ми молилися так званий Золотий Розарій. Ми його дуже любили, можливо, тому, що він був коротким. Насправді нещодавно я до нього повернулася та знову відкрила для себе багатство та благотворність усіх його закликів.
Мені випала нагода відвідати Санктуарій Пресвятого Серця Ісуса в Паре-ле-Моньяль. Там, у каплиці, Пресвяті Дари виставлені для постійного поклоніння! Вірю, що завдяки молитві, посту та адорації перед Пресвятими Дарами наші прохання будуть почуті!
Який заклик із Літанії до Пресвятого Серця Ісуса Вам найближчий?
Безперечно і понад усе: «Ісусе, лагідний і смиренний серцем, вчини моє серце подібним до Твого». Бо насамперед ми повинні почати з себе!
