Служіння українських жінок в умовах війни, зміцнення родин і відповідальність за майбутні покоління. Голова Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності» Наталія Федорчук та членкиня правління Лідія Дмитрусь в інтерв’ю для Радіо Ватикану розповідають про виклики, з якими сьогодні стикаються українські сім’ї, про роль жінки у збереженні родини, підтримку матерів і дітей, а також про ініціативи, спрямовані на зцілення травм, спричинених війною.
Про це пише Vatican News.
У часі війни, втрат і глибоких суспільних потрясінь сім’я залишається одним із найуразливіших, але водночас і найважливіших просторів, у яких формується майбутнє народу. Для багатьох українських родин сьогодні віра, спільна молитва та збереження християнських цінностей стають джерелом внутрішньої сили, що допомагає переживати біль, розлуку й невизначеність, спричинені війною. На цьому тлі на підтримку сімей, жінок і дітей, які зазнали травм війни, а також на утвердження християнського бачення родини як основи суспільства, спрямована сьогоднішня праця Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності».
У середу, 28 січня 2026 р., представниці руху взяли участь в аудієнції з Папою Левом XIV. Голова руху Наталія Федорчук та членкиня правління Лідія Дмитрусь також стали гостями нашої редакції. В інтерв’ю для ватиканських медіа вони поділилися досвідом свого служіння та розповіли про виклики, з якими сьогодні стикаються українські сім’ї.
Коли війна торкається родини
Міжнародний жіночий рух «За сімейні цінності» був започаткований у 2019 році. Ґрунтуючись на християнській моралі та багатовікових традиціях українського суспільства, ініціатива поставила собі за мету дбати на культурному, просвітницькому та законодавчому рівнях про збереження інституту сім’ї. За словами представниць руху, традиція та християнська віра допомагають українським родинам вистояти перед випробуваннями війни, плекаючи любов до Бога і України.
Однією з причин руйнування сімей, окрім болю та страху, які несе війна, жінки називають брак духовних цінностей. Згідно зі статистичними даними, кількість розлучень в Україні у 2024 році майже зрівнялася з кількістю укладених шлюбів. На думку Лідії Дмитрусь, істотні зміни можливі лише за умови співпраці держави, громадянського суспільства та Церкви задля збереження інституту сім’ї.
«Врятувати одну сім’ю – це дати фундамент для наступних поколінь, бо тоді вони так само створять свої сім’ї, народять дітей. Дати фундамент одній сім’ї – це дати фундамент цілому народу», – говорить Наталія Федорчук. Вона зазначає, що створення руху було відповіддю на глибше внутрішнє переконання – зберегти цінність Божого задуму про сім’ю: «Ісус Христос народився в сім’ї і якраз цим Творець показує, що для дитини важлива участь мами і тата. Тому ми вирішили показувати вибір жінок – шана й підтримка свого чоловіка, спільна молитва, виховання дітей, увага до старшого покоління».
Жіноче свідчення сили віри і служіння
Роздумуючи про зміну ролі жінки в сучасному українському суспільстві, Лідія Дмитрусь говорить про силу жінок, які, несучи свій хрест, знаходять опору у вірі. Вона ділиться спостереженням про значення духовного життя у процесі переживання втрат: «Жінки, які живуть духовним життям, можуть свідчити, як Бог допомагає їх рятувати. Насправді багато жінок не витримують, їм важко, вони працюють з психологами. Але духовність, розуміння, для чого твоя дитина чи твій чоловік віддав своє життя, розумінням вищих цінностей, продовження праці не покладаючи рук, рятує. Як випливає зі свідчень всіх жінок, з Богом труднощі прожити легше».
Вже кілька років поспіль члени руху організовують Всеукраїнський жіночий молитовний сніданок, який перед Різдвом об’єднує жінок різних конфесій. У 2025 році спільна молитва стала подякою Господу за дар життя й особливою підтримкою для матерів, які втратили синів на фронті. «Ця матір починає день з молитви до Бога за сина, який загинув. Вона так переживає день, і перед тим, як лягти в ліжко, вона знов йде до того куточка з його фотографією поруч з іконою. Діва Марія після смерті Ісуса Христа не зневірилася, не опустила руки, а прийняла вибір Сина спасти людство. Ми хотіли б донести до матерів думку про прийняття вибору їхнього сина стати на захист рідної землі. Суспільство має бути поруч з такими матерями, вони мають почуватися потрібними», – наголошує Наталія Федорчук.
Допомагати віднаходити сенс
Говорячи про практичні напрями діяльності руху, очільниця звертає увагу й на законодавчі ініціативи, зокрема розвиток жіночого військового капеланства. Вона розповідає історію військової капеланки Людмили Козуб з позивним Тереза – матері п’ятьох дітей. «Її велика місія – нести материнське слово з вуст жінки-капелана, яке надихає молодих хлопців на фронті. Кожного разу, коли в Святій Софії Київській відбувається випуск капеланів, жінок серед них стає дедалі більше. Вони служать не лише на фронті, а й у шпиталях. Коли заходить жінка і перед нею лежить хлопчина, у якого немає ні рук, ні ніг, і для нього потрібно знайти слова, щоб він побачив сенс життя далі».
Серед інших ініціатив руху – «Хресна дорога за мир в Україні та повернення військовополонених», яку організовують у партнерстві з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Минулого року молитву на території Софії Київської очолював Апостольський нунцій. До спільного моління долучаються представники різних конфесій, військові, ветерани, волонтери та медики.
Підтримка родин – надія для наступних поколінь
Важливим простором підтримки став також центр рівноваги «Цінності» в Києві, куди приходять матері, які чекають на своїх дітей з війни, військові у відпустках, внутрішньо переміщені особи та родини з дітьми. Наталія Федорчук згадує історію восьмирічної Злати, яка під час підготовки до свята святого Миколая намалювала святого поруч із могильною плитою та усмішкою на ній – такою, як у її батька, що загинув, захищаючи Україну. Дівчинка пояснила, що цього року святий Миколай прийде не до неї, а до її тата. Святого Миколая вона зображає із зеленими сльозами, пояснюючи, що в тата були зелені очі, але російський снаряд потрапив йому в обличчя. І тепер святий Миколай плаче зеленими сльозами за Златою, її двома сестричками і мамою…
Сьогодні українці стають свідками того, як у дітей війна забирає безтурботне дитинство, покладаючи на них тягар болю і втрат. Лідія Дмитрусь, мати чотирьох дітей, ділиться, що у її родині намагаються допомогти дітям переживати ці випробування, разом будуючи мрії про життя після перемоги. «Ми розуміємо, що війна закінчиться, а нашим дітям жити, творити. Тому вони повинні надихатися майбутнім. Нам треба також розуміти, що наша війна – не тільки за території. Це не тільки, щоб збереглася наша столиця й наші міста. Це війна за наше майбутнє, за наших дітей. Тому що без майбутнього, без майбутніх поколінь – для кого це все?».
За словами Лідії, сім’я є фундаментом існування нації, і її збереження сьогодні має вирішальне значення: «Наша нація зменшується. Тому те, що в нас є і тих, хто залишився, нам важливо зберегти, щоб наші майбутні покоління вже не страждали так, як ми».
На основі спільних цінностей
Серед ініціатив, що поєднують культуру, пам’ять і зцілення, Наталія Федорчук згадує також театр ветеранів – проєкт, який отримав підтримку міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності». Ідея виникла кілька років тому як простір, у якому люди, що повернулися з фронту, можуть осмислювати свій досвід через театральні постановки. Над цими п’єсами працюють відомі драматурги, режисери й актори. За її словами, так народжується своєрідний сучасний літопис війни – розказаний тими, хто є її безпосередніми свідками. Цей живий досвід покликаний не лише зафіксувати пережите, а й нагадати про найвищу цінність – мир.
На завершення розмови обидві співрозмовниці діляться думками про те, що допомагає вистояти у часі випробувань. Лідія Дмитрусь наголошує на важливості пам’ятати про момент єднання, з якого все починалося, і зберігати в серці досвід любові, що раніше допомагав долати труднощі. Наталія Федорчук підкреслює значення вибору, зробленого на основі любові й спільних цінностей. На її переконання, сім’я, збудована на таких цінностях, – це однодумці, які стоять поруч у волонтерстві, громадській роботі та захисті держави, а також у вихованні наступних поколінь.
