В Іспанії проголошено нового блаженного – Сальвадора Валеру Парру, дієцезіального священника, який відзначався глибоким духовним життям та різноманітною соціальною діяльністю, зокрема під час епідемій холери та землетрусів.
Про це пише Vatican News.
В суботу, 7 лютого 2026 року, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, представляючи Папу Лева XIV, проголосив блаженним Сальвадора Валеру Парру. Церемонія беатифікації відбулася в муніципальному багатофункціональному комплексі міста Уеркаль-Овера в дієцезії Альмерія (Іспанія).
Сальвадор Валера Парра народився 27 лютого 1816 року в Уеркаль-Овера (Іспанія) в селянській родині. Маючи тринадцять років він виявив велику віру в Боже Провидіння. Після смерті батька він став на коліна перед його тілом і самостійно прочитав богослужіння з такою відданістю, що зворушив усіх присутніх.
Священниче покликання
Наступного року, маючи чотирнадцять років, він вирішив стати священником і розпочав навчання в семінарії Сан-Фульгенсіо в Мурсії. У цьому місті ним опікувалася його тітка Марія Джузеппа, настоятелька монастиря кларисок-капуцинок, яка надала йому житло в будинку, подарованому згромадженню і розташованому навпроти монастиря черниць. Закінчивши навчання, у віці двадцяти чотирьох років, 4 квітня 1840 року він був висвячений на священника. Через шість днів він відслужив свою першу Святу Месу в монастирі сестер-кларисок-капуцинок, як подяку за всю допомогу, яку отримав під час навчання на священника. Через кілька днів о. Сальвадор Валера Парра повернувся до свого рідного міста Уеркаль-Овера як парафіяльний вікарій.
Ревний настоятель
Через кілька років молодий священник очолив парафію Сан-Лазаро в Альхама-де-Мурсія. Тут він проживав в абсолютній убогості, мешкаючи в коморі, прилеглій до церкви. Отець Сальвадор був ревним парохом та піклувався про своїх парафіян. У цій парафії він перебував до кінця травня 1851 року. У тому ж році були оголошені конкурси на служіння парафіяльних священників у дієцезії Картахени, і Сальвадор Валера Парра отримав призначення на парафію Внебовзяття Божої Матері (Nuestra Señora De la Asunción) у своєму рідному місті Уеркаль-Овера, де прослужив тринадцять років. У 1859 році він отримав від іспанської держави престижну нагороду – Хрест Королівського ордена Карла III (Cruz de la Real Orden de Carlos III), як знак визнання його діяльності в духовній та соціальній сферах, зокрема його жертовність під час епідемії холери та після землетрусів, які в 1863 році спричинили руйнування та жертви. Після служіння в Уеркаль-Овері Єпископ Картахени Франсіско Ландейра Севілья в 1864 році перевів отця на служіння парафіяльним священником в Картахену на найбільшу в дієцезій парафію, змусивши прийняти це призначення силою авторитету.
Опіка над хворими
У 1865 році в Картахені спалахнула епідемія холери, і о. Сальвадор Валера Парра повністю присвятив себе допомозі мешканцям міста. Парафіяльний священник був завжди поруч, несучи допомогу і надію як хворим, так і їхнім родинам. У хроніках того часу згадується, що не було жодного вмираючого, який не отримав би догляду і допомоги від Сальвадора Валери Парри. За його повну відданість міська рада Картахени визнала його роботу в книзі протоколів міста того року і на знак визнання подарувала йому чашу для богослужіння.
Глибоке духовне життя
Наприкінці 1868 року священник повернувся до Уеркаль-Овера. По прибутті до рідного міста дзвони церкви радісно задзвонили, і все місто вийшло назустріч скромній підводі, на якій повернувся їхній душпастир. Люди дуже раділи його поверненню. На той час отцеві Сальвадору було п’ятдесят два роки, і він кульгав на праву ногу, спираючись на палицю. У 1885 році, разом із святою Терезою Жорнет, засновницею згромадження «Малих Сестер для самотніх людей похилого віку», він заснував «Притулок для літніх людей». Як парафіяльний священник, він також брав активну участь у гасінні частих пожеж та зборі коштів для допомоги потребуючи. Отець Сальвадор Валера Парра був людиною глибокої віри в Бога, яку черпав зі свого інтенсивного молитовного життя, вшанування Пресвятої Євхаристії та особливої відданості Пресвятій Богородиці, що виявлялася у набожності до Діви Марії де-лос-Десампарадос, яку вшановують в Уеркаль-Овера. Сальвадор Валера Парра «жив, намагаючись догодити Богові молитвою, абсолютною бідністю, суворістю життя, покаянням і постом». Він проявляв милосердя до ближніх, завжди стаючи на службу найбіднішим. Живучи в історичну епоху, коли в Андалусії панувала велика бідність, він вміло відповідав на потреби свого часу. Відмовившись від усього, священник віддавав навіть те, що було йому необхідне для життя. До його дому приходило багато бідних, щоб поїсти, і він приймав усіх. У надзвичайних ситуаціях, таких як повені та епідемії холери, його милосердя проявлялося надзвичайно. Він опікувався хворими, яких постійно відвідував і яким надавав допомогу.
Шана парафіян після смерті
В останніх роках свого життя отець Сальвадор Валера Парра страждав від кількох важких хвороб. 15 березня 1889 року він помер у парафіяльному будинку, маючи 72 роки. Похорон став свідченням його святості та справжнім виявом шани парафіян, які бажали подякувати Богові за душпастирську любов, яку блаженний виявляв протягом свого життя, даруючи мир людям, які його зустрічали. 19 березня його поховали під пресвітерією парафіяльної церкви Внебовзяття Божої Матері. 24 березня 1889 року місцева газета El Almanzora видала спеціальний номер в його пам’ять, а19 липня 1907 року міська рада Уеркаль-Овери вирішила назвати вулицю на честь парафіяльного священника Сальвадора Валери Парри і встановити його статую на площі біля церкви.
Процес беатифікації
1 листопада 1915 року парафіяльний священник Уеркаль-Овери о. Дієґо Альпаньєс написав єпископові листа, в якому підтримав початок процесу беатифікації. У 1928-1933 роках парафіяльний священник отець Бартоломе Лопес Серон зібрав свідчення про діяльність отця Сальвадоре під час епідемії холери в місті, а в 1942-1943 роках парафіяльні священники Антоніо Тормо та Антоніо Хіменес зібрали сорок свідчень свідків про життя та чудеса, отримані завдяки його заступництву.
Конгрегація у справах визнання святих надала дозвіл на початок процесу беатифікації отця Сальвадора Валери Парри 10 липня 1989 року. Дієцезіальне розслідування, розпочате 15 лютого 1991 року, завершилося 14 червня 1996 року. Рескрипт про його чинність був виданий 27 лютого 1998 року. Папа Франциск 18 березня 2021 року затвердив для проголошення декрет про визнання героїчних чесноти Слуги Божого, а 20 червня 2025 року Папа Лев XIV затвердив декрет про визнання чуда за його заступництвом, відкривши таким чином шлях до його беатифікації. Йдеться про зцілення дитини, яка 14 січня 2007 року народилася в госпіталі Род-Айленда (США). Немовля з’явилося на світ передчасно із симптомами розладу дихання, з низькою частотою серцебиття, і через годину після пологів не було ознак покращення, настільки, що лікарі не відчували серцебиття. Лікар, який лікував дитину в цей надзвичайно екстрений момент, звернув свою думку до Слуги Божого Сальвадора Валери Парри, свого співвітчизника, до якого він відчував щиру довіру, і в спонтанній молитві попросив його заступництва за порятунок дитини. Незабаром після цього у немовляти, без будь-якого зовнішнього втручання, відновилося серцебиття і воно почало повертатися до життя.
Приклад для кожного
У своїй проповіді кардинал Марчелло Семераро зазначив, що приклад отця Валери Парри аж ніяк не обмежується священнослужителями та душпастирями Церкви, а поширюється на кожного Христового учня, адже, «у світі, позначеному поспіхом, індивідуалізмом і поверховністю, постать новопроголошеного блаженного є нагадуванням про те, що справжня велич полягає в простоті, мовчазній відданості й наполегливій вірності».
