У четвер, 5 лютого, у Гвардійському прощалися з Терезою Андрущишиною. Своїм спогадом про життя та служіння Терези поділився єпископ-помічник Камʼянець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович ОМІ.
«Тереза Янівна Андрущишина — прекрасна постать. Роздумуючи над її життям і намагаючись якнайповніше окреслити те, що в ній було і ким вона була, я вжив би слова: жіночий геній. Так само, як інколи в історії ми могли бачити, як жінка здатна геніально чинити зло, маємо багато прикладів того, як жіночність, що приймає Любов, у геніальний спосіб творить добро.
У Терезі цей жіночий геній, цей потенціал віддання себе, любові й служіння був присутній завдяки вихованню в середовищі, яке зберегло віру в найтяжчий час комунізму. І це була жива віра, що провадила до розвитку, до відкритості на нове, на дію Духа. Вона бачила це нове й прекрасне діяння Духа у своїх батьках, які прийняли та впроваджували в Україні харизму Домашньої Церкви. Сама вона також прийняла форму життя, посвяченого Богові, у русі «Світло-Життя», в Інституті Непорочної Матері Церкви.
Вона постійно була відкрита на переміну, дозрівання, навернення, співпрацю з благодаттю. Особливим став час хвороби, якою Господь так сильно її випробував. І попри хворобу та страждання вона до кінця брала участь у різних програмах, реколекціях, студіях, що сприяли її розвиткові. Але все це було заради служіння іншим. Це неймовірне служіння, віддання свого життя для слухання людей, для молитви, для підготовки різних програм, ведення різноманітних груп і реколекцій, для розмов із людьми та їх уважного вислуховування. Зі стількома особами вона була в дуже близьких стосунках. Як це було можливим? Саме цей жіночий геній, пройнятий благодаттю й відкритий на благодать.
І фізичне страждання, і страждання духовне — через біль інших, через розлучення, смерть, також найближчих, через людську слабкість і бідність. Господь дав їй уміння любити через страждання, підтримувати людину в її нужді, підтримувати євангелізацію через страждання. Лише Бог знає, наскільки багато з нас можуть бути їй вдячними. І, без сумніву, слід згадати її служіння родинам, подружжям, дітям, життю. Скільки праці, а передусім скільки любові!
Вона, звісно, мала свою боротьбу і свої випробування, але важко сумніватися, що вона пішла до неба, що тепер їй набагато, набагато краще і що вона допомагатиме нам ще більше, як це люблять робити Терези. Після третьої пересадки кісткового мозку, за кілька днів до смерті, коли лікарі сказали, що все минуло дуже добре, вона рештками сил співала пісню прослави. Тепер вона сповнена сили й співає це прославлення ще могутніше.
Для мене було великим даром співпрацювати з нею і бути свідком того, як Бог її провадив».
