У листі з нагоди відкриття XXV зимових Олімпійських ігор Святіший Отець вказує на позитивні аспекти спорту, а також підкреслює необхідність цілісного розвитку людини.
Про це пише Vatican News.
«Заняття спортом є популярним видом діяльності, який відкритий для всіх і корисний для тіла й духу, настільки, що його можна вважати універсальним проявом сутності людини», – пише Папа Лев XIV у листі «Життя у повності» про цінності спорту, опублікованому в пʼятницю, 6 лютого 2026 р., з нагоди відкриття 25-х зимових Олімпійських ігор, які цьогоріч відбуваються в італійських містах Мілані та Кортіна-д’Ампеццо. Пригадуючи красу Олімпіади, яка триватиме від 6 до 22 лютого, Святіший Отець роздумує над деякими ціннісними аспектами спорту.
Спорт і побудова миру
Лев XIV зазначає, що спорт може відігравати важливу роль у сприянні миру. Він пригадує, що в античній Греції практикувалося так зване Олімпійське перемир’я, яке включало припинення воєнних дій до, під час і після Олімпіади, щоб спортсмени та глядачі могли вільно подорожувати, а змагання проходили без перерв. Тому перемир’я сприяє спільному благу, адже випливає з переконання, що «участь у залагоджених спортивних змаганнях (agones) є індивідуальним і колективним шляхом до чесноти й звитяги (aretē)». Натомість війна «виникає внаслідок радикалізації розбіжностей та відмови від співпраці між сторонами», коли супротивник вважається смертельним ворогом. «Трагічні свідчення цієї культури смерті ми бачимо на власні очі: зруйновані життя, розбиті мрії, травми тих, хто вижив, зруйновані міста – наче людське співіснування було зведене до сценарію відеоігри. Але це не повинно змусити нас забути, що агресія, насильство і війна – це завжди поразка для людства», – наголошує Святіший Отець. У цьому контексті він пригадує про цьогорічну ініціативу Міжнародного олімпійського комітету та Генеральної Асамблеї ООН про Олімпійське перемир’я, закликаючи народи виявити повагу до цієї ініціативи, яка є «символом і пророцтвом примирення світу».
Виховна цінність спорту
Інший вагомий вимір спорту пов’язаний із необхідністю завжди ставити в центр людину, наслідуючи приклад Ісуса, Який дбав про інших, даруючи їм повноту життя (пор. Ів. 10,10). Лев XIV вказує на слова апостола Павла, який порівнює християн із атлетами (1 Кор. 9, 24-25), що є нагодою поміркувати над глибокою єдністю різних вимірів людини, а також над християнським ставленням до людського тіла. «Богослови античного світу та Середньовіччя наполегливо спростовували гностичні та маніхейські вчення, адже ті вважали матеріальний світ і людське тіло за своєю природою злом. Згідно з цими уявленнями мета духовного життя полягає у звільненні від світу і тіла. Натомість християнські богослови апелювали до основних переконань віри: благості світу, створеного Богом, того, що Слово стало тілом, а також до воскресіння людини в гармонії тіла й душі, – нагадує Святіший Отець. – Таке позитивне розуміння матеріальної дійсності спричинило розвиток культури, в якій тіло, поєднане з духом, було задіяне в релігійно-обрядових практиках: паломництвах, процесіях, сакральних дійствах, Святих Тайнах та молитвах, в яких використовувалися образи, статуї та різні форми візуальної репрезентації».
Апелюючи до історії, Папа зазначає, що з утвердженням християнства в Римській імперії спортивні видовища на зразок боїв гладіаторів поступово втрачали своє соціальне значення; натомість Середньовіччя ознаменувалося появою нових спортивних форм, а Церква спричинялася своїм навчанням до їхнього переосмислення в християнському ключі. «У цій довгій традиції перебував гуманіст Мішель де Монтень, коли в есе про виховання писав: “Ми не виховуємо душу, не виховуємо тіло: ми виховуємо людину. Не слід розділяти її навпіл”. Саме це він наводив як аргумент на користь включення фізичного виховання та спорту до шкільної програми. Такі принципи застосовувалися в школах єзуїтів, які спиралися на праці святого Ігнатія Лойоли, Конституції Товариства Ісуса та Ratio Studiorum», – пригадує Лев XIV.
За його словами, на межі XIX і XX століть, коли спорт став масовим явищем, миряни і пастирі Церкви почали приділяти йому більш систематичну увагу. «Католицька Церква в особі Пап пропонувала бачення спорту, спрямоване на гідність людської особи, її цілісний розвиток, виховання та стосунки з іншими, підкреслюючи його універсальну цінність як інструменту просування таких цінностей, як братерство, солідарність і мир, – пише Святіший Отець. –Показовим тут є запитання Папи Пія XII під час промови до італійських спортсменів у 1945 році: “Як Церква може не цікавитися спортом?”». Крім того, Папа пригадує оцінку спорту ІІ Ватиканським Собором, вказує на кілька Ювілеїв спорту під час Ювілейних років у Католицькій Церкві, а також роль спорту в культурі народів, який пропонує «привілейований простір для відносин і діалогу з нашими братами і сестрами, які належать до інших релігійних традицій, а також з тими, хто не ідентифікує себе з жодною з них».
Спорт і особистісний розвиток
За словами Лева XIV, деякі вчені-соціологи можуть допомогти краще зрозуміти людське і культурне значення спорту і, відповідно, його духовне значення. Він згадує дослідження психологічного «стану потоку» («flow experience»), який потребує від людей, вже залучених у певну галузь, навичок і повної концентрації, коли рівень складності відповідає або перевищує їхній набутий досвід. «Розглянемо, наприклад, тривалий обмін ударами в тенісі: однією з найцікавіших складових гри є те, що кожен гравець підштовхує іншого до межі своїх можливостей. Це захоплююче видовище, адже гравці стимулюють один одного до вдосконалення, і це стосується як десятирічних дітей, так і професійних чемпіонів», – ділиться Святіший Отець. За його словами, численні дослідження показали, що люди мотивуються не лише грошима чи славою, а відчуттям задоволення від самої діяльності та радістю, «коли повністю віддаються якійсь діяльності або стосункам і виходять за межі того, де вони були, рухаючись уперед»; ця динаміка сприяє цілісному зростанню особи. «Під час занять спортом людина часто цілковито концентрується на тому, що робить. У цей момент відбувається злиття дії та свідомості, і не залишається місця для явної уваги до себе. У цьому сенсі заняття спортом переривають тенденцію до егоцентризму», – пише Папа.
Водночас він вказує на відчуття єдності з оточуючими, зокрема, в командних видах спорту, коли єдність із товаришами стає обов’язком для досягнення спільної мети. «Коли командні види спорту не забруднені культом прибутку, юнаки та дівчата “вступають у гру”, взаємодіючи з чимось, що є для них дуже важливим. Це чудова виховна можливість, адже не завжди легко розпізнати власні здібності або зрозуміти, як вони можуть бути корисними для команди. Крім того, спільна робота з однолітками іноді вимагає вміння вирішувати конфлікти, справлятися з розчаруваннями та невдачами. Доводиться також вчитися прощати (пор. Мт. 18, 21-22). Так формуються основоположні особисті, християнські та громадянські чесноти», – підсумовує Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що спорт повинен бути доступний для всіх, хто бажає ним займатися. Важливу роль у цьому контексті відіграють тренери, які створюють сприятливі середовища для розвитку людей, супроводжуючи їх на кожному етапі становлення.
Тенденції, які перешкоджають відносинам та спонукають до розрізнення
Лев XIV перестерігає перед небезпеками, які загрожують розвитку осіб та спільному благу: корупцією, пріоритетом максимізації прибутку, економічним інтересом як основною або єдиною метою, диктатурою результативності, яка спонукає до вживання допінгу або шахрайства; ці та інші форми корупції й шахрайства «підривають довіру широкої громадськості та послаблюють позитивний внесок спорту в суспільство в цілому». Натомість справжнє спортивне змагання передбачає спільну етичну угоду: «сумлінне прийняття правил і повага до принципу чесної боротьби». «Правила – це спільна “граматика”, яка робить гру можливою. Без правил немає змагань, немає зустрічей, є лише хаос і насильство. Прийняти обмеження свого тіла, часу, втоми і дотримуватися спільних правил означає визнати, що успіх походить від дисципліни, наполегливості та чесності, – наголошує Папа. – У цьому сенсі спорт дає важливий урок, який виходить за межі змагального поля: він вчить, що можна прагнути до максимуму, не заперечуючи власної слабкості; що можна вигравати, не принижуючи, що можна програвати, не відчуваючи себе переможеним як особистість». Святіший Отець перестерігає також уболівальників, щоб почуття приналежності до своєї команди не перетворювалося на форму поляризації, «що призводить до словесної та фізичної агресії».
Лев XIV зазначає, що спорт сприяє кращому розумінню життя, «в якому успіх ніколи не є остаточним, а поразка ніколи не є останнім словом». Це стосується, зокрема, ставлення до перемоги і поразки. «Перемога – це не просто досягнення першості, а визнання цінності пройденого шляху, дисципліни, спільних зусиль. Поразка, своєю чергою, не є провалом людини, а може стати школою правди і смиренності», – зауважує він.
Одним із тривожних феноменів є те, що спорт нерідко наділяють майже релігійною функцією, де «стадіони сприймаються як секулярні собори, матчі – як масові богослужіння, а спортсмени – як фігури спасителів». Ця сакралізація свідчить про «справжню потребу в сенсі та спільності», однак «ризикує позбавити сенсу як спорт, так і духовний вимір життя». Папа також звертає увагу на нові виклики у світі спорту, які посилюються під впливом трансгуманізму та штучного інтелекту. За його словами, технології, які застосовують для підвищення продуктивності, можуть призвести до штучного розриву між тілом і розумом, «перетворюючи спортсмена на оптимізований продукт», потужність якого перевищує природні межі. «Коли техніка більше не служить людині, а претендує на її перевизначення, спорт втрачає свою людську та символічну значимість, перетворюючись на лабораторію бездушних експериментів», – перестерігає Святіший Отець. У цьому контексті він акцентує на зростаючій асиміляції спорту з логікою відеоігор, де зведення досвіду до набирання балів, повторюваних результатів та миттєвого задоволення «ризикує відірвати спорт від реального тіла і конкретних відносин». «Відновити справжню цінність спорту означає повернути йому його тілесний, освітній та міжособистісний вимір, щоб він залишався школою людяності, а не просто засобом споживання», – наголошує Лев XIV.
Душпастирська діяльність у сфері спорту
На завершення Святіший Отець вказує на важливість душпастирського проводу у сфері спорту, заохочуючи різні єпископські конференції до створення відповідних структур душпастирства спорту та стимулюючи осмислення спортивної етики. «Не йдеться про нав’язування зовнішніх норм, а про прояснення із середини сенсу спортивних дій, показуючи, як прагнення до результату може співіснувати з повагою до інших, до правил і до себе самого. Зокрема гармонія між фізичним і духовним розвитком повинна розглядатися як складова частина цілісного бачення людини», – зауважує Лев XIV.
