У день, коли у Гвардійському відбуваються похоронні урочистості Терези Андрущишиної, публікуємо спогади про неї Олександра Бучковського, який зараз захищає Україну у лавах ЗСУ, та співпрацював із нею у Душпастирстві родин Кам’янець-Подільської дієцезії.
«Незадовго до своєї смерті Тереза Андрущишина написала мені у Viber: «Я вже після пересадки, яка пройшла добре. Тепер вирішальними будуть найближчі дні і тижні, які ще проведу в лікарні, а потім — реабілітація. Щиро дякую за молитву, я мала і маю великий мир у серці і знаю, що все це — Божа благодать! Життя — це прекрасний дар, який дає нам Бог, навіть у терпінні. Алілуя! Обіймаю також молитвою і любов’ю».
Тому й досі важко змиритися з вісткою про її перехід до Дому Отця. Мене завжди вражав її глибокий мир і радість, джерело яких було в її серці — в особистих стосунках із Христом. Такого самого духа я зустрічав в іншій людині — єпископі Яні Нємці, до якого Тереза мала велику пошану і любов. Минулого року вона допомагала збирати свідчення, які потім увійшли до книги спогадів «Все є даром».
Перечитуючи наші переписки, бачу, наскільки глибокими були її віра та духовне життя. Вона випромінювала світло, яке запалив у середині неї Господь. Тереза хотіла жити, а ще більше — прагнула, щоб повноту життя мали інші. Тому дуже сильно переживала і боролася за ненароджених дітей, сім’ї в кризі, виховання підлітків. У неї був справжній жіночий геній і мудрість, що виходила з серця, яке бачило Бога і добро у кожній людині.
Я не можу уявити, яких страждань вона зазнавала, але завжди бачив, що біль не дозволяв їй замикатися на собі. Терезка завжди цікавилася, як справи в інших. Особливо переживала за військових. У час великих моїх труднощів у служінні вона написала: «Саме йду на Євхаристію, буду віддавати Тебе Ісусу. Кожного дня пам’ятаю про Тебе в молитві і терпінні. Тримайся!».
Назавжди врізалися мені в пам’ять її слова, що на кожного чекають свої страждання. Але це — ніщо у порівнянні з обітницями Господа. Христос дійсно був вірний протягом віків, і сьогодні Він є вірний у Терезі. Для неї життям був Христос і виконання Його волі.
Вона насправді була дуже жіночною, доброю, мудрою та співчутливою — прикладом справжнього духовного материнства. Мала в собі світло, яке несло життя і давало сили жити іншим. На мій день народження написала одне з найпрекрасніших привітань, які я коли-небудь отримував:
«Не знаю, чи чоловіків тішить, коли їм дарують квіти, але я якось захотіла Тобі їх подарувати, бо вони говорять про щедрість і різноманітність Божих дарів, яких Тобі зичу і яких Ти також немало маєш. Дякую Богу за Тебе! Дякую теж Тобі за твоє свідчення віри і за наш захист. Пам’ятаю в молитві щоденно!».
Мені вона нагадувала свою святу покровительку — Терезу від Дитятка Ісуса, яка теж була як прекрасна квітка в Божому саді творіння, і такою, я вірю, вони є вічно в раю. Як і свята Тереза, вона дуже сильно страждала наприкінці життя, але також сильно любила і співпереживала за Церкву.
Я не розумію, чому Бог її так рано забрав, адже вона могла так багато ще зробити, стільком людям допомогти… Але вона любила повторювати, що людина помирає «у найкращий для неї час, щоб почати жити з Богом».
Залишається таємницею, звідки в неї бралося стільки сил та енергії для праці, навіть на лікарняному ліжку. Найкращий спосіб вшанувати її пам’ять — це продовжувати численні ініціативи та справи, які вона розпочала або в яких брала участь. Особисто для мене це означає збирати свідчення про українських військових католиків, які віддали життя, захищаючи нашу Батьківщину, зокрема й про її рідного брата Бенедикта.
Для неї важким ударом була смерть брата, який загинув, виносячи свого пораненого побратима, помер, рятуючи життя іншому. Тому й не зміг швидко врятуватися. Я, як військовий, деколи говорив з нею про свої бунти, страхи, сумніви, чому Бог не вислухав молитви стількох людей. З цього приводу вона написала: «Це якась таємниця, але якщо Бог дає нам життя, то маємо жити на Його славу, а колись теж померти на Його славу».
Її життя дійсно було таємницею — радісною, світлою, страсною та славною. Здається, що спільнота подружжів у кризі «Сихар», яку вона активно підтримувала, чи «Домашня Церква», до якої належала, ще не мають офіційно канонізованих святих, але для мене Тереза вже свята.
Раніше я час від часу міг написати їй повідомлення про молитву в месенджері, а тепер маю можливість постійно слати «SMS» до неба з проханням допомогти. І я знаю, що вона не відмовить, адже ніколи не залишалася байдужою до потреб інших тут, на землі.
17 січня вона написала: «Я все довіряю Серцю Ісуса, і Тебе також віддаю Йому». Переконаний, що вона зараз разом із єпископом Яном Нємцем, своїм батьком Яном, братом Бенедиктом та іншими святими живуть і радіють у Серці Христа, заступаються за Церкву в Україні, за сім’ї, військових, ненароджених дітей та їхніх матерів.
І ми ще багато разів почуємо про Терезу, адже, знаючи її жвавий, енергійний характер тут, на землі, вона точно не заспокоїться на небі і випросить дощ благодатей на нашу землю.
Дякую тобі за все, Терезо. До зустрічі у вічності. Мені дуже бракуватиме твоїх слів і підтримки. Ти тепер назавжди в Божих руках».
Останні дні свого земного життя Тереза Андрущишина перебувала у люблінській лікарні. У суботу, 31 січня, відбулося прощання з нею у костелі Господньої Вечері. Згодом тіло перевезли до України. Похоронні урочистості відбуваються 5 лютого у рідному місті Терези. Саме тут, у Гвардійську, вона буде похована на міському цвинтарі.
