Місіонери та місіонерки “Identes” здійснюють місію в Болівії, розвиваючи освіту та культуру. Вони відкрили притулки та навчальні центри. Таким чином, віра і культура стають джерелом освіти та надії для дітей, молоді і сімей.
Про це пише Vatican News.
Місія Сан-Мігеліто в Чікітанії, Болівія, яка є продовженням єзуїтської традиції і поєднала віру, мистецтво та музику, бере свій початок у 1998 році, коли місіонери та місіонерки богопосвяченого Інституту Identes взяли на себе керівництво колишнім сільськогосподарським коледжем, заснованим на початку 60-х років для дітей селян. Коледж перетворився на «монастирське місто» і протягом десятиліть сотні молодих людей освоюють тут технічні і гуманітарні дисципліни. Тут також з’явилися молодіжний оркестр, який зберігає музику чікітани, футбольна школа, виїзна програма позашкільного навчання, навчальний заклад, стипендії для університету, проєкти з охорони лісу та традиційної медицини. Місія переплітається з людським розвитком, де святість вимірюється маленькими щоденними кроками.
Освіта – це питання гідності
«Багато дітей приходять до школи, не вміючи ні читати, ні писати», – розповідає Емі Барілла, місіонерка Identes. «Тому позашкільна освіта – це не розкіш, а питання гідності: дати їм можливість стартувати з того ж рівня, що й інші». Багато дітей віком від 5 до 13 років мають серйозні відставання в читанні та математиці, пов’язані з недоїданням, недостатнім розвитком та відсутністю підтримки з боку сім’ї. З підлітковим віком зростає кількість дітей, які залишають школу, що підсилюється бідністю, домашнім насильством та дитячою працею. Навчальні класи з різними віковими групами, позбавлені ресурсів і стратегій, поглиблюють цю прірву. Навколо розкидані села, нестійкі сільськогосподарські угіддя та монокультури, вразливі до посухи, роблять повсякденне життя ще важчим.
Супроводжувати нові покоління
«Нашою метою було супроводжувати нові покоління, не втрачаючи коренів їхньої ідентичності», – розповідає Дейзі Чоке. Музична школа «Coro y Orquesta San Miguelito» налічує 35 дітей та підлітків із шести сіл: скрипки, гітари та віолончелі стають інструментами особистого зростання та культурної приналежності. «Віолончель допомогла мені зрости, і тепер я мрію вступити до університету», – зізнається Марія Лаура, одна з учениць. Окрім музики, є футбольна школа, що згуртовує близько 250 хлопців, перетворюючи спорт на можливість формування дисципліни та запобігання соціальним небезпекам. «На полі ми вчимося поваги і дружби: це наша друга родина», – свідчить Мілос. У рамках інституту безперервної освіти, місіонерки разом із місіонерами пропонують курси з ремесл, сталого сільського господарства та традиційної медицини, приділяючи особливу увагу незалежності жінок. «Для нас святість означає також хліб, школу і гідність», – підкреслює Дейзі Чоке. «Віра проголошується не тільки словами, але й тоді, коли сім’я має що їсти, а дитина знаходить сили продовжувати навчання», – каже Жан Джелінґ.
Сприяння екологічній освіті
Чікітанія досі зберігає пам’ять про єзуїтські місії, які з XVII століття дали початок оригінальній і сильній культурі: процесії, пісні, свята на честь покровителів і сьогодні визначають життя громади. «Захист нашої землі є частиною нашої віри», – підкреслює Мілос. «Сухий ліс Чікітанії – це не тільки природа: це пам’ять, культура і життя для тих, хто тут живе», – додає він. Тому місія сприяє збереженню лісу, екологічній освіті, відродженню традиційної медицини та стійких сільськогосподарських практик. Водночас зростає зацікавленість у цифровій комунікації, щоб зробити роботу Сан-Мігеліто видимою та залучити підтримку університетів, волонтерів і благодійників.
Інвестиція в майбутнє
«Святість – це не далека ідеальна мета, а щоденна можливість, яка відображається у навчанні, роботі та суспільному житті», – кажуть Емі та Дейзі. Цей досвід збагачує не тільки громади, а й тих, хто себе йому присвячує. «Кожен раз, коли молода людина з Чікітанії отримує стипендію, це ніби вся громада вступає до університету», – додає Жан, підкресливши: «Ми не просто виховуємо окремих людей: ми інвестуємо в спільне майбутнє». Розпорошеність громад, нестача священників, паливна криза та відсутність послуг залишаються щоденними перешкодами. «Часто нам доводиться скорочувати поїздки дітей до Сан-Мігеліто, і ми самі їздимо до сіл», – пояснюють місіонери. Проте, погляд залишається спрямованим уперед: «З вірою, відданістю та солідарністю навіть найвіддаленіша земля може стати джерелом майбутнього».
