Як повідомлялося, 16 січня у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію відбулося урочисте відкриття Року Пресвятого Серця Ісуса. Публікуємо повний текст проповіді, яку на урочисту Євхаристію підготував митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький. На його прохання проповідь зачитав єпископ Едуард Кава.
Високопреосвященний Архієпископе Вісвальдасе, Апостольський Нунцію!
Преосвященні Брати у Єпископстві!
Всечесні Отці та Богопосвячені Особи!
Возлюблені у Христі Брати і Сестри!
Сьогодні, у цьому особливому місці, розпочинаємо у нашій Римсько-Католицькій Церкві в Україні Рік, присвячений Пресвятому Ісусовому Серцю.
Цей Бердичівський Санктуарій знову став місцем звершення релігійного культу, місцем молитви і прослави Бога, так як багато інших сьогодні діючих святинь, після відновлення структури Церкви в Україні і завдяки вірі людей, які не переставали вірити навіть тоді, коли святині були зруйновані, а віру спихали до підземелля.
Сьогодні Бердичів є місцем духовної правди, яка твердить, що мури святині можна знищити, молитву людей можна стишити, Серця ж Бога, яке б’ється для своїх дітей, вбити не можливо.
Історія цього місця є іконою долі Римсько-Католицької Церкви в Україні, позбавленої структури, пастирів і святинь, однак не позбавленої віри.
Пресвята Діва Марія з Бердичева є і була присутня між своїми дітьми навіть тоді, коли не було офіційно звершуваного культу. Вона була присутньою у домівках, в тихому шепоті молитов, у промовлянні Розарію, в серцях матерів і батьків, які передавали віру своїм дітям.
І сьогодні, коли знову тут лунає літургія Церкви, цей санктуарій стає свідком того, що по-людськи нам може здаватися мертвими, в Бозі може повернутися до життя. Тому саме у цьому храмі розпочинається Рік Пресвятого Ісусового Серця. Бо з відродженого санктуарію може випливати відродження сердець.
Возлюблені у Христі Брати і Сестри!
Не можемо говорити про Пресвяте Ісусове Серце, не дивлячись на Його Матір. Це ж Вона носила Ісуса під своїм серцем. Вона першою чула ритм Його серцебиття. Вона стояла під хрестом, коли Серце Сина Чоловічого було пробите списом, тоді і Її серце прошив меч болю.
Святий Бернард з Клерво казав: «Через серце Марії доходимо до Серця Ісуса».
Тому сміло можемо твердити, що Марія ніколи не затримує уваги людей на собі. Вона, як колись у Кані Галілейській, так і сьогодні повторює: «Зробіть все те, що вам каже Ісус» (пор. Йн 2, 5). А Ісус сьогодні каже Церкві: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем.» (Мт 11,29).
Святий Апостол Йоан, свідок Ісусової смерті на хресті, записав ключові слова для нашої віри: «Один з вояків проколов Йому бік і потекла негайно ж кров і вода.» (Йн 19, 34).
Отці Церкви вбачали у цій події момент народження Церкви. Можливо саме тому святий Августин написав: «З відкритого боку Христа виплинули таїнства Церкви», іншими словами – з пробитого Серця Бога народилося життя Церкви, твоє і моє життя, адже ми становимо Церкву.
Церква не народжується завдяки людським зусиллям. Церква народжується з безграничної любові. Церква в Україні заново народилася з безмежної любові Серця Бога – не з компромісу, не з калькуляцій, але з вірності, кульмінацією якої був хрест.
В цьому році теж відзначаємо 35-ту річницю відновлення ієрархічної структури Римсько-Католицької Церкви в Україні. Тому із вдячністю згадуємо святого Йоана Павла ІІ, який, з притаманною вірі відвагою, привів до Церкви священників і поновив її ієрархію.
Це був глибоко євангелізаційний акт серця святішого Отця в стосунку до терплячої Церкви, яку десятиліттями жорстоко переслідували, піддавали тортурам і змушували замовкнути.
Саме тому хочемо сьогодні публічно заявити, що пам’ятаємо Церкву в катакомбах. Пам’ятаємо ревних і вірних впродовж життя, аж до смерті священників. Пам’ятаємо таємних єпископів, таких, як світлої пам’яті єпископ Ян Цєньський. Пам’ятаємо мирян, які не зрадили Ісусового Серця, хоча загрожували їм ув’язнення, заслання і смерть.
І сьогодні із вдячності зворушливо згадуємо відвагу, пророчі рішення святого Йоана Павла ІІ, який відновив Церкві гідність та ієрархію.
Першим митрополитом відродженої львівської архідієцезій став кардинал Мар’ян Яворський, соту річницю від дня народження якого будемо відзначати 21 серпня цього року.
Святіший Отець вибрав саме цього кардинала, бо вбачав у ньому тихого, вірного, зануреного у молитві пастиря, який знав, що Церкву треба відбудовувати перш за все на колінах, а не лише дбати про відновлення адміністративної структури.
Для Церкви в Україні, яка повстала з руїн, святий Йоан Пало ІІ висвятив перших повоєнних єпископів. Для цього служіння він обрав священників: Яна Ольшанського, Яна Пурвінського, Рафала Кєрніцкого і Маркіяна Трофім′яка. Вибрав їх з-посеред невеличкої групи духовенства, підкреслюючи віру, відвагу і любов до Церкви цих священників.
Мабуть не випадково через 10 років після цієї події святий Йоан Павло ІІ прибув до нас в Україну. Прибув, аби звернутися до нас із закликом заохочення, щоб виплинути на глибінь; не лякатися перешкод; будучи міцними у вірі, утверджуватися у Божій правді і справедливості. У червні будемо відзначати цю річницю і дякуватимемо Господу за прибуття Понтифіка на нашу землю.
Возлюблені у Христі Брати і Сестри!
Святий Архієпископ Йосиф Більчевський, львівський митрополит, записав слова, які сьогодні звучать, як його духовний заповіт, як пророча мова: «В Серці Ісуса є порятунок для світу, там є мир і там є перемога, яких світ не може дати». Це твердження відображає суть Року, який сьогодні розпочинаємо.
Мир, якого прагне світ, не народжується з рівноваги сил, лише з навернення сердець. Перемога, якої потребує людина, не полягає на поразці інших, лише на перемозі над гріхом, ненавистю і розпачем.
Не можемо сьогодні говорити про Пресвяте Ісусове Серце, оминаючи драму війни, яка точиться на українських землях. Україна сьогодні є зболілою землею. Гинуть люди. Руйнуються міста. В серцях багатьох людей накопичується страх, жалоба і питання: «А де ж Бог?».
Церква не уникає відповіді на це питання, відповідає: «Бог є там, де є хрест. А там де є хрест, там б’ється Серце Христа».
Серце Ісуса б’ється сьогодні: в серцях матерів, які оплакують втрачених синів і дочок, в серцях тих, які стоять на варті життя та гідності інших людей, в лікарнях, укриттях, зруйнованих містах і селах, в тиші кладовищ і молитві тих, які не перестають вірити люблячому і милосердному Богові.
Святий Йоан Павло ІІ, який знав жорстокість війни, казав: «Немає миру без справедливості і немає справедливості без пробачення». Це нелегкі слова. Тому Церква не благословляє воєн і не виправдовує насильства. Церква стоїть біля підніжжя хреста разом із Богородицею і провіщає, що злу не належить останнє слово.
Саме тому сьогодні, під час війни, Церква в Україні ввіряється Пресвятому Ісусовому Серцю. Бо якщо серця не будуть оздоровлені любов’ю Бога, то навіть тоді, коли припиняться збройні сутички, війна так насправді не закінчиться.
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
У часі війни Рік Ісусового Серця закликає нас: до навернення сердець, до відшкодування, до довіри.
Свята Маргарита Марія Алякок чула слова Ісуса: «Ось Серце, яке так сильно любить людей».
А чи відповідаємо ми любов’ю на Любов?
Так! І надалі хочемо це робити через паломництво образу Серця Ісуса, який є видимим і розпізнаваним знаком цього Року. Для того, щоб таке паломництво могло реалізуватися, передамо сьогодні образи Божого Серця до кожної дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні.
Прошу не потрактуйте це виключно як організаційний жест, чи ще одну із побожних ініціатив. Прийміть це паломництво як глибокий знак віри Церкви, яка прагне, щоб Ісусове Серце вийшло до свого народу, щоб навідало парафії, спільноти і сім’ї.
Це паломництво є схожим до євангелізаційних відвідин. Так, як Діва Марія пішла до родички Єлизавети, несучи у своєму лоні Христа, так і Церква сьогодні несе образ Серця Ісуса до домівок і сердець вірян.
Образ Пресвятого Ісусового Серця не є лише пам’яткою чи символом. Він є пригадуванням про живу присутність Христа, який говорить: «Ось стою біля дверей і стукаю.» (Одкр 3, 20).
Паломництво образу має бути знаком єдності, бо те саме Ісусе Серце буде вшановуване в кожній дієцезії і кожній парафії України. Має воно бути знаком надії, бо Серце Христа навідає також місця поранені війною, вбогістю і страхом. Має бути знаком любові до Бога, бо вестиме людей до молитви, відшкодування і навернення. Врешті має бути знаком зміцнення узів у спільноті Церкви, бо збиратиме воно парафію довкола Євхаристії, молитви і формуватиме братню єдність.
Коли образ Ісусового Серця входитиме до святинь, до наших домівок, то безслівно, але водночас рішуче ставитиме нам питання: «Чи дозволиш, щоб Христос насправді жив у тобі?».
Нехай це паломництво буде дорогою духовного відродження сімей, нехай воно вчить нас спільної молитви, пробачення і взаємної турботи, нехай допоможе заново відкривати, що церква є домом, а не релігійною інстанцією.
Адже там, де Серце Ісуса є прийняте, там відроджується і народжується віра, там зміцнюється надія, там розквітає любов.
Тому сьогодні у Санктуарії Матері Божої Бердичівської Церква в Україні стає на коліна не перед могутністю світу, але перед величчю Серця Спасителя і через руки Марії увіряє Йому увесь український народ, наші сім’ї, єпископів і священників, богопосвячені особи, молодь і дітей, поранених, полонених, усіх духовно і фізично терплячих людей, полеглих у бою і невинні жертви війни та людського егоїзму, а також майбутнє цієї землі. Ввіряє, бо вірить, що Серце Ісуса є сильнішим за війну, ненависть і смерть. Ввіряє, бо вірить, що з проколеного списом Серця Ісуса випливає життя, яке перемагає смерть.
Через цей Акт присвяти і паломництво образу Ісусового Серці втілюються у життя слова святого Йосифа Більчевського: «В Серці Ісуса є порятунок для Світу». Амінь.
