«Мені раптом спало на думку, що, оскільки на цю зустріч Тезе приїжджає багато молодих українців, ми повинні дати знак, невеликий знак солідарності», – зазначив в інтерв’ю для ватиканських медіа Настоятель спільноти Тезе, пояснюючи, чому він вирішив відвідати Україну в час Різдва. У своїх роздумах, якими він традиційно ділиться під час вечірньої молитви на зустрічі європейської молоді, була постійна згадка про Україну та про прагнення та свідчення української молоді.
Про це пише Vatican News.
«Я хотів би висловити нашу радість з приводу присутності тисячі українських молодих людей, які приїхали провести ці дні з нами. Ви для нас є знаком надії на мир, яку ми всі носимо в серці», – сказав настоятель спільноти Тезе брат Метью, вітаючи 15 тисяч юнаків і дівчат, які від 28 грудня до 1 січня зібралися у столиці Франції на традиційну новорічну зустріч європейської молоді. «Ми з вами!» – додав він українською мовою.
«Своєю присутністю, – сказав брат Метью в інтерв’ю ватиканським медіа, – юні українці демонструють своє прагнення до миру і прагнення бути частиною європейської сім’ї. Вони виявляють бажання взаємодіяти з іншими молодими людьми, що, можливо, на даний момент не так легко зробити в Україні». Серед українських юнаків та дівчат більшість становили греко-католики, але були також католики латинського обряду та православні. Ці молоді люди представляли різні реалії: від тих, хто живе в Україні в суворих умовах війни, до тих, хто, рятуючись від війни, виїхав за кордон і живе в Європі як біженці, зберігаючи свою ідентичність далеко від батьківщини.
Перед Різдвом Настоятель спільноти в Тезе здійснив подорож в Україну, відвідавши не тільки західну частину, але й дістався до Запоріжжя, наближеного до лінії фронту. Роздуми, що виникли під час цієї подорожі, увійшли в медитації, якими настоятель ділився з європейською молоддю під час їхньої зустрічі в Парижі. «В Україні, у Львові, Тернополі та Запоріжжі, – сказав він у своєму слові в середу, 31 грудня, – я зустрів дуже багато мужніх людей, які горювали, але, часто завдяки своїй вірі, підводилися, щоб, як Марія Магдалина, нести іншим добру новину про те, що життя сильніше за смерть. Вони є живими знаками того, що світло, яке ми святкуємо в ці дні Різдва, справді сяє в темряві і що темрява не змогла його загасити».
Про свою поїздку в Україну та про її значення в контексті приготування до європейської зустрічі молоді брат Метью розповів у інтерв’ю для нашої редакції.
Брате Метью, чому Ви вирішили відвідати Україну, де ще триває війна і це досить небезпечно? Як таке рішення відображає покликання спільноти Тезе?
Ця ідея виникла досить спонтанно, хоча протягом цього року наші брати вже кілька разів відвідували різні регіони України. Тут, у Парижі, я був присутній на свяченнях єпископа Ігоря Ранці, який є єпископом паризької української греко-католицької єпархії святого Володимира Великого. Там було багато єпископів, серед яких – єпископ Максим Рябуха, греко-католицький екзарх Донецька, який тепер проживає у Запоріжжі. Мені раптом спало на думку, що, оскільки на зустріч Тезе приїжджає багато молодих українців, ми повинні дати знак, невеликий знак солідарності, і ми з’ясували, чи ще можна туди поїхати. Виявилося, що так. Тож у суботу ввечері [ред. – 20 грудня] ми вирішили їхати, й у неділю ввечері я вже був у літаку до Кракова. Наступного дня ми поїхали до Тернополя, а потім – до Запоріжжя. Ви запитали, чи я не хвилювався, що це небезпечно? Ні, бо я знаю, що для мене це не небезпечніше, ніж для українців. І якщо ми серйозно ставимося до солідарності, то маємо бути готові до цього. Але я також знав, що наші друзі будуть чесними і не хотітимуть наражати нас на небезпеку. Панувала велика довіра. Але я вважаю, що для мене це дуже важливе питання, бо наша спільнота була заснована під час війни. Брат Роже, наш засновник, залишив Швейцарію і поїхав до Франції на початку Другої світової війни. Він прибув до Тезе, місцевості, де було багато страждань. Це стало частиною засновницького досвіду нашої спільноти. І для мене це велике питання сьогодення: чи ж не покликані ми бути присутніми в цих ситуаціях війни, де є тріщина в родині людства?
Яке значення має присутність української молоді на зустрічі в Парижі? Чим вони можуть поділитися з іншими молодими людьми і що можуть почерпнути з цього досвіду?
Своєю присутністю вони виявляють прагнення миру та бажання бути частиною європейської сім’ї. Вони виявляють бажання взаємодіяти з іншими молодими людьми, що, можливо, в даний момент не так легко зробити в Україні. І я сподіваюся, що вони отримають нові сили, щоб далі вести своє повсякденне життя в таких складних умовах. Я бачу в українцях – і думаю, що нам є чому в них повчитися – своєрідну стійкість, яка ґрунтується на надії: вони живуть надією, і це дає їм сили витримувати в теперішній ситуації.
Ви відвідали Запоріжжя, одне з найнебезпечніших міст, яке розташоване дуже близько до лінії фронту. Як цей досвід вплинув на Вашу духовність?
Було дуже важливим бути там на Різдво. Несподівано я зрозумів, що означає, коли ми говоримо, що Ісус прийшов у світ і був світлом, яке прийшло у світ, світлом, яке світить у темряві, і темрява його не перемогла. Для мене це було дуже важливо, бо там є свідчення, яким живуть християни, і загалом у ширшому масштабі суспільство: це світло присутнє і світить у темряві. Наша віра говорить нам, що темрява не матиме останнього слова, вона не переможе. І я вважаю, що для мене це був досвід того, як ця трагічна ситуація формує нашу духовність і, в певному сенсі, оновлює нашу віру через тих, кого ми зустрічаємо.
