Йозеф Ратцінґер завжди шукав і знаходив обличчя Господа у зустрічі з Ісусом Христом, – наголосив кардинал Курт Кох, багатолітній співпрацівник папи Бенедикта XVI та префект Дикастерію у справах сприяння єдності християн. Роздумуючи над духовною спадщиною папи-емерита, він підкреслив, що велика праця Бенедикта XVI «Ісус з Назарету» була для нього самого «виразом особистих пошуків “обличчя Господа”».
На думку кардинала Коха, все богослов’я і все життя Йозефа Ратцінґера було спрямоване до однієї фундаментальної реальності – зустрічі з живим Богом. Якщо Бог об’явив Себе як Бог у Ісусі Христі, тоді існує вічне життя, а смерть не є дорогою в порожнечу, але шляхом надії, який веде до вічної спільноти з Богом. Земний кінець людського життя не є остаточним завершенням, а переходом до нового початку – життя з Богом.
Кардинал підкреслив, що якщо вічне життя полягає у сопричасті з Богом, то до нього потрібно готуватися вже тепер, у земному житті. Саме так, з великою внутрішньою зосередженістю, жив Йозеф Ратцінґер, готуючись до вічності через молитву, віру та богословське служіння.
Особливе місце в його духовному шляху займав біблійний заклик: «Завжди шукайте Його обличчя». Бенедикт XVI робив ці слова програмою свого життя і тлумачив їх так: це «завжди» триває всю вічність, адже Бог є настільки великий, що Його ніколи не перестають шукати. Він завжди новий, і тому існує безперервний, нескінченний рух нового відкриття та нової радості. Якщо ж вічне життя є зануренням у «безмежний океан радості й любові», тоді вже тепер вирішальним є життя обличчям до обличчя з Богом.
Кардинал Кох наголосив: визнавати віру у вічне життя означає визнавати, що Бог є Богом живим і що саме Він є автентичною Правдою. Саме цю істину Бенедикт XVI передавав не лише своїм богослов’ям, але передусім власним життям віри.
Роздумуючи про смерть, папа Бенедикт XVI, як зазначив його співпрацівник, залишив нам особливо цінну інтуїцію: вічне життя є наслідком Божої любові до людини. Ця правда вже закладена в конкретному людському досвіді любові, адже справжня любов прагне нескінченності й незнищенності, є, так би мовити, спраглим криком до вічності. Французький мислитель Ґабріель Марсель влучно сказав: любити когось – означає сказати йому, що він не помре.
Водночас кардинал зауважив, що людська любов сама по собі не здатна дати вічність, бо разом зі смертю людини вона зазнає руйнування. Лише спільнота любові з Богом може дати людині те, чого вона сама собі дати не може, – вічність.
Звідси випливає глибока істина християнської віри: люди є безсмертними не завдяки власній природі, а тому, що їхнє життя пов’язане з незнищенними узами любові Бога до нас. Ми не можемо померти остаточно, бо ми знані й люблені Богом. Божа любов прагне вічності, більше того – вона її здійснює і сама є вічністю. «Deus caritas est – Бог є любов’ю», – підсумував кардинал Курт Кох, окреслюючи духовну спадщину Бенедикта XVI.
За матеріалами Vatican News.
