Ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк OFM звернувся з відкритим листом до американського народу. У своєму зверненні ієрарх висловлює глибоке занепокоєння поточною політичною ситуацією та закликає до справедливості для України.
У листі, датованому 17 грудня 2025 року, єпископ згадує часи радянських репресій, коли «Голос Америки» був для українців символом правди, свободи та надії. Він наголошує, що віра в американські цінності — повагу до прав людини та свободу слова — виховувалася в родинах вірян десятиліттями.
Єпископ висловлює глибоке розчарування через інформацію про політичний тиск на керівництво України з метою примусу до територіальних поступок, які фактично стануть «винагородою» для російського агресора. Він нагадує про страшну ціну війни — мільйони вбитих, депортованих дітей та вщент зруйновані міста й села, підкреслюючи, що українська земля не може бути предметом торгів. Водночас ієрарх наголошує на неможливості віри в нові пусті обіцянки, адже Україна вже мала досвід безпекових гарантій, які виявилися недієвими, а сьогоднішня позиція тих, хто стає на бік агресора, а не жертви, остаточно підриває довіру.
Попри гіркоту моменту, єпископ Станіслав наголошує, що український народ не втрачає віри у перемогу добра над злом і продовжує молитися до Всемогутнього Бога. Своє звернення ієрарх завершує закликом: «Боже, захисти Україну! Боже, благослови Америку!»
Нижче подаємо повний текст листа, який оприлюднила сторінка Одесько-Сімферопольскої дієцезії.
ЩО СТАЛОСЯ З ГОЛОСОМ АМЕРИКИ?
Дорогий і великий народе Америки!
З дитинства — ще в шістдесяті роки — я пам’ятаю, як ми слухали «Голос Америки» з Вашингтона. Попри заборони, переслідування, попри глушилки й страх, мої батьки слухали ці передачі й переказували нам правдиві новини, почуті з-за океану. Це були єдині новини, яким ми справді довіряли.
Мама говорила: «Америка — це держава, де шанують права людини, де є свобода релігії і свобода слова, де громадяни можуть вільно виїжджати туди, куди забажають». І ще мама вчила нас молитися за Америку. Протягом усіх років радянської влади — коли ми зазнавали переслідувань за віру, за власну думку, висловлену вголос і не узгоджену з радянською ідеологією, — ми завжди відчували підтримку Америки. Вона була голосом правди, голосом свободи, голосом надії.
Сьогодні наша увага прикута до переговорів між лідерами держав. Йдеться про справедливий мир для нашого стражденного народу. Але з великим болем у серці ми спостерігали, як представники влади Америки чинили шалений тиск на Президента України, вимагаючи згоди на «винагороду» для російського агресора.
За мільйони вбитих, за знищені міста і села, за депортованих дітей, за незліченні жахіття війни пропонується «подарувати» Імперії зла й насильства ще частину української землі — і водночас повірити в гарантії подальшої безпеки.
Але подібні «гарантії» Україна вже мала. Ми знаємо, чим вони закінчилися.
Коли чиниться кривда і несправедливість щодо України, чи можна вірити тим, хто стає на бік агресора, а не жертви?
Що сталося з голосом Америки з Вашингтона? Невже він так змінився?
І все ж, попри біль і розчарування, наш народ не втрачає віри. Ми віримо в перемогу добра над злом. Ми молимося до Всемогутнього з надією і довірою.
Боже, захисти Україну! Боже, благослови Америку!
