На зворотному рейсі з Лівану до Риму Папа Лев XIV спілкувався з журналістами, говорячи про роль Святого Престолу, який працює «за лаштунками» мирних переговорів, щоб сторони склали зброю. Щодо України, він підкреслює залучення Європи та важливість можливої ролі Італії. Він відповів на запитання про те, як він відреагував на обрання на Конклаві, та про свою духовність: віддати життя Богу і дозволити Йому бути керівником.
Про це пише Vatican News.
«Перш за все, я хочу подякувати всім вам, що так багато працювали. Прошу передати це послання також іншим журналістам у Туреччині та Лівані, які працювали над поширенням важливих послань цієї подорожі. Ви також заслуговуєте на гучні оплески за цю подорож», – Так Папа Лев XIV привітав 81 журналіста, які були присутні на борту літака під час повернення з Бейрута до Риму, і відповів на запитання деяких з них. Він отримав у подарунок від ліванського кореспондента картину, намальовану в прямому ефірі телебачення, яка зображує його та символічні місця, відвідані в Країні кедрів.
Джо Фарчак (LBC International) Ви – американський папа, який веде мирний процес. Моє запитання: чи використаєте Ви свої контакти з президентом Дональдом Трампом, з прем’єр-міністром Беньяміном Нетаньяху? У літаку Ви сказали, що Ватикан є другом Ізраїлю. Чи піднімете Ви питання про припинення агресії Ізраїлю проти Лівану? І чи можливий сталий мир у цьому регіоні?
Перш за все, так, я вважаю, що сталий мир можливий. Я думаю, що коли ми говоримо про надію, коли ми говоримо про мир, коли ми дивимося в майбутнє, ми робимо це тому, що можливим є те, що мир знову прийде в цей регіон і прийде в вашу країну, в Ліван. Насправді я вже мав кілька розмов з деякими лідерами країн, про які Ви згадали, і маю намір і надалі це робити, особисто або через Святий Престол, тому що ми маємо дипломатичні стосунки з більшістю країн у цьому регіоні, і, звичайно, ми сподіваємося і надалі підносити цей заклик до миру, про який я говорив наприкінці сьогоднішньої Святої Меси.
Імад Атрах (Sky News Arabia): У вашій останній промові було чітке послання до ліванської влади про необхідність переговорів. Переговорів, діалогу, будування. Чи зробить Ватикан щось конкретне в цьому напрямку? Вчора ввечері ви зустрілися з представником шиїтів. Перед вашою поїздкою Хезболла надіслала вам повідомлення, я не знаю, чи Ви отримали його, чи прочитали. Що Ви можете сказати з цього приводу? Дуже дякую за те, що відвідали Ліван, це було мрією для нас.
Це один з аспектів цієї подорожі, який не був її основною метою, адже подорож була організована з огляду на екуменічні питання, навколо теми Нікеї, зустрічі з католицькими та православними патріархами та пошуку єдності в Церкві. Але насправді під час цієї подорожі я також мав особисті зустрічі з представниками різних груп, які представляють політичні органи влади, людьми або групами, які мають певний стосунок до внутрішніх або навіть міжнародних конфліктів у регіоні. Наша робота в основному не є публічною, про яку ми заявляємо на вулицях, вона відбувається дещо за лаштунками. Це те, що ми вже робили і будемо робити надалі, – переконувати сторони відмовитися від зброї, насильства і сісти за стіл переговорів. Шукати відповіді та рішення, які не є насильницькими, але можуть бути більш ефективними.
(послання віл Хесболли)
Так, я бачив його, очевидно, що з боку Церкви пропонується скласти зброю і шукати діалогу. Але більше, ніж це, я вважаю за краще не коментувати на даний момент.
Сінді Вуден (CNS): Святіший Отче, кілька місяців тому Ви сказали, що потрібно багато вчитися, щоб бути Папою. Коли Ви вчора прибули до Гарісси, де Вас тепло зустріли, Ви мали вираз обличчя, який говорив: «Вау!». Чи можете Ви розповісти нам, чого Ви вчитеся? Що найважче в тому, щоб навчитися бути Папою? Ви ніколи не розповідали нам про свої відчуття під час Конклаву, коли стало зрозуміло, що відбувається. Чи можете Ви трохи розповісти про це?
Ну, мій перший коментар полягає в тому, що всього рік-два тому я теж думав про те, що одного дня піду на пенсію. Ви, очевидно, отримали цей подарунок, а хтось із нас буде працювати далі (жарт з посиланням на те, що колега в грудні вийде на пенсію, ред.). Щодо Конклаву, я абсолютно переконаний у таємниці Конклаву, хоча знаю, що були публічні інтерв’ю, в яких деякі речі були розкриті. Напередодні виборів я сказав журналістці, яка зупинила мене на вулиці, що йду на обід до августиніанців. Вона запитала мене: «Ви стали одним із кандидатів! Що ви про це думаєте?». Я просто відповів: «Все в руках Бога». І я глибоко в це вірю. Один з вас, німецький журналіст, днями запитав мене: «Назвіть мені книгу, крім святого Августина, яку ми могли б прочитати, щоб зрозуміти, хто такий Превост». Є багато таких книг, але одна з них називається «Практика присутності Бога». Це дуже проста книга, яку багато років тому написала людина, яка навіть не підписалася своїм прізвищем, брат Лоуренс. Але вона описує тип молитви і духовності, за допомогою яких людина просто віддає своє життя Господу і дозволяє Господу вести себе. Якщо ви хочете дізнатися щось про мене, про те, якою була моя духовність протягом багатьох років, серед великих викликів, живучи в Перу в роки тероризму, будучи покликаним до служіння в місцях, де я ніколи не думав, що буду покликаний служити. Я довіряю Богові, і цим посланням я ділюся з усіма людьми. То як це було? Я піддався, коли побачив, як йдуть справи, і зрозумів, що це може стати реальністю. Я глибоко вдихнув і сказав: «Ось, Господи, Ти – головний, Ти показуй дорогу».
Не знаю, чи сказав я «вау» вчора ввечері (в Гаріссі). Я маю на увазі, що моє обличчя дуже експресивне, але мене часто забавляє те, як журналісти інтерпретують мої вирази обличчя. Цікаво, що іноді я черпаю від вас чудові ідеї, бо ви думаєте, що можете прочитати мої думки або вирази обличчя. Ви не завжди маєте рацію. Я був на Ювілеї молоді, там було понад мільйон молодих людей. Вчора ввечері була невелика юрба. Для мене це завжди чудово. Я думаю про себе: «Ці люди тут, бо хочуть побачити Папу, але потім кажу собі: «Вони тут, бо хочуть побачити Ісуса Христа» і хочуть побачити посланця миру, особливо в цьому випадку. Тому просто відчувати їхній ентузіазм і чути їхню реакцію на це послання – це вражає. Я тільки сподіваюся, що ніколи не втомлюся цінувати все, що ці молоді люди нам показують.
Джан Гвідо Веккі (Corriere della Sera): Зараз між НАТО і Росією панує величезне напруження, говориться про гібридну війну, перспективи кібератак і подібні речі. Чи бачите Ви ризик ескалації, конфлікту, що здійснюватиметься за допомогою нових засобів, як про це заявляє керівництво НАТО? І чи можливі в такій ситуації переговори про справедливий мир без Європи, яку протягом останніх місяців систематично виключає американська адміністрація?
Це, безперечно, важливе питання для миру у світі, проте Святий Престол не бере в цьому безпосередньої участі, оскільки ми не є членами НАТО і не беремо участі в усіх діалогах, що велися дотепер. Хоча ми багато разів закликали до припинення вогню, діалогу, а не війни. А війна зараз має багато аспектів, включаючи збільшення кількості зброї, все виробництво, що існує, кібератаки, енергетика. Зараз, коли настає зима, там виникає серйозна проблема. Очевидно, що, з одного боку, президент США вважає, що може просувати план миру, який він хотів би реалізувати і який, принаймні на першому етапі, не передбачає участі Європи. Однак присутність Європи є важливою, і той перший варіант був змінений також з огляду на те, що говорила Європа. Зокрема, я вважаю, що роль Італії може бути дуже важливою. Культурно та історично Італія має здатність бути посередником у конфлікті, що існує між різними сторонами. Також Україна, Росія, Сполучені Штати… У цьому сенсі я міг би запропонувати, щоб Святий Престол заохочував такий тип посередництва і щоб ми разом шукали рішення, яке дійсно могло б принести мир, справедливий мир, у цьому випадку в Україні.
Елізабетта Піке (La Nación): Прапор Лівану має ті ж кольори, що й прапор Перу. Чи це означає, що у другій половині наступного року Ви поїдете до Латинської Америки, також в Аргентину та Уругвай? Жарти жартами, але які поїздки Ви плануєте на наступний рік? Крім того, якщо вже говорити про Латинську Америку, то там дуже напружена ситуація через події навколо Венесуели. Президент Трамп висунув Мадуро ультиматум, щоб той пішов у відставку, залишив владу, і погрожує «прибрати» його військовою операцією. Що Ви про це думаєте?
Щодо поїздок, то нічого напевне не можна сказати, сподіваюся здійснити поїздку до Африки. Можливо, це буде наступна поїздка.
Куди?
Особисто я сподіваюся поїхати в Алжир, щоб відвідати місця святого Августина, а також продовжити діалог, налагодження зв’язків між християнським і мусульманським світом. У минулому, в іншому статусі, я вже мав нагоду говорити на цю тему. Цікаво, що постать святого Августина дуже допомагає як міст, тому що в Алжирі його дуже поважають як сина батьківщини. Це одне. Потім ще кілька країн, але ми працюємо над цим. Звичайно, я дуже хотів би відвідати Латинську Америку, Аргентину та Уругвай, які чекають на візит Папи. Перу, я думаю, що мене приймуть, і якщо я поїду до Перу, то й до багатьох сусідніх країн, але проект ще не визначений.
Щодо Венесуели, на рівні єпископської конференції та з нунцієм ми шукаємо спосіб заспокоїти ситуацію, прагнучи насамперед добра для народу, бо в таких ситуаціях страждає народ, а не влада. Голоси, що лунають зі Сполучених Штатів, змінюються, і тому потрібно подивитися… З одного боку, здається, що між двома президентами відбулася телефонна розмова; з іншого боку, існує небезпека, ймовірність, що буде проведена операція, включаючи вторгнення на територію Венесуели. Я знов-таки вважаю, що найкраще шукати діалог серед цього тиску, включаючи економічний тиск, але шукати інший спосіб змінити ситуацію, якщо це те, що США вирішили зробити.
Мікаїл Корре (La Croix): Дякую за цю цікаву подорож. Ви сказали, що продовжуєте будувати мости між різними світами. Хотів би запитати вас: деякі католики в Європі вважають, що іслам є загрозою для християнської ідентичності Заходу. Чи мають вони рацію, чи що ви б їм відповіли?
Усі розмови, які я мав протягом цих днів, як у Туреччині, так і в Лівані, включаючи розмови з різними мусульманами, були зосереджені на темі миру та поваги до людей різних релігій. Я знаю, що так було не завжди. Я знаю, що в Європі часто існують побоювання, але найчастіше вони породжуються людьми, які виступають проти імміграції і намагаються не пускати людей, які можуть приїхати з іншої країни, іншої релігії, іншої раси. І в цьому сенсі я хотів би сказати, що нам усім потрібно працювати разом. Одним із позитивних моментів цієї подорожі є те, що вона привернула увагу світу до можливості діалогу та дружби між мусульманами та християнами. Я думаю, що одним із великих уроків, які Ліван може дати світові, є саме показати землю, де іслам і християнство присутні одночасно, поважають одне одного і мають можливість жити разом та бути друзями. Історії, свідчення, які ми почули за останні два дні, – це історії про людей, які допомагають одне одному. Християни і мусульмани, наприклад, обидві групи, чиї села були зруйновані, розповідали нам, що ми можемо бути разом і працювати разом. Я вважаю, що це важливий урок для Європи та Північної Америки. Можливо, нам слід трохи менше боятися і шукати способи сприяти справжньому діалогу та повазі.
Анна Джордано (ARD Radio): Церква в Лівані отримує підтримку також від Церкви в Німеччині. Наприклад, у Лівані діють деякі німецькі гуманітарні організації. З цієї точки зору важливо, щоб Церква в Німеччині залишалася сильною. Як Ви, безсумнівно, знаєте, є синодальний шлях, Synodaler Weg, процес змін у Церкві в Німеччині, який триває. Чи вважаєте, що цей процес може бути способом зміцнення Церкви, чи навпаки? Чому?
Синодальний шлях не є єдиним у Німеччині, вся Церква в останні роки звершувала синод і синодальність. Існують великі подібності, але й деякі помітні відмінності між тим, як Synodaler Weg у Німеччині був реалізований і як він міг би краще продовжуватися у вселенській Церкві. З одного боку, я хотів би сказати, що є місце для поваги до інкультурації. Те, що в одному місці синодальність переживається певним чином, а в іншому – інакше, не означає, що має бути розрив або розкол. Я думаю, що це дійсно важливо пам’ятати. Водночас я побоююся, що багато католиків у Німеччині вважають, що певні аспекти синодального шляху, які досі відбувалися в Німеччині, не відповідають їхнім сподіванням щодо Церкви або їхньому способу переживання Церкви. Тому необхідний подальший діалог і слухання всередині самої Німеччини, щоб жоден голос не був виключений, щоб голос тих, хто є найвпливовішими, не заглушував голос тих, хто може бути дуже численним, але не має місця, де можна висловитися і бути почутим. Щоб їхні голоси і висловлювання про участь у житті Церкви були вислухані. Водночас, як ви, напевно, знаєте, група німецьких єпископів протягом останніх років зустрічається з групою кардиналів Римської курії. Там також триває процес, спрямований на те, щоб німецький синодальний шлях не відхилявся, так би мовити, від того, що слід вважати шляхом вселенської Церкви. Я впевнений, що цей процес триватиме. Я вважаю, що в Німеччині будуть деякі корективи з обох сторін, але я щиро сподіваюся, що все вирішиться позитивно.
Ріта Ель-Мунайєр (Sat-7 International): Ми представляємо чотири різні християнські телеканали, що ведуть мовлення на Близькому Сході та в Північній Африці: два арабською мовою, один фарсі та один турецькою. Перш за все, я хотіла б подякувати Вам за те, що Ви приділили час ліванському народу. Я сама є дочкою війни і знаю, як багато значить отримати обійми від Вашої Святості, поплескання по плечу і почути, що все буде добре. Мене вразило ваше гасло «In Illo Uno Unum». Це гасло говорить про побудову мостів між різними християнськими конфесіями, між релігіями і навіть між сусідами, що іноді може бути дещо складно. На Вашу думку, який унікальний дар може запропонувати Церква на Близькому Сході – з усіма її сльозами, ранами, викликами та минулим – Церкві на Заході та світові?
Хочу зазначити, що сьогодні люди виросли в дуже індивідуалістичному суспільстві. Молодь, яка під час пандемії Covid провела багато часу (за комп’ютером, прим. ред.) і часто має дуже ізольовані особисті стосунки, оскільки спілкується лише через екрани комп’ютерів або смартфонів, іноді запитує себе: «Чому ми повинні прагнути бути єдиним цілим? Я є індивідуальністю і мене не цікавлять інші». І я думаю, що тут є дуже важливе послання, яке слід донести до всіх людей: єдність, дружба, людські стосунки, спілкування є надзвичайно важливими і надзвичайно цінними. Хоча б через приклад, який Ви навели, коли людина пережила війну або страждала і страждає, що для неї можуть означати обійми. Цей дуже людський, реальний і здоровий прояв особистого піклування, щоб зцілити серце іншої людини. З особистого рівня це може перейти на рівень спільноти, яка об’єднує нас усіх і допомагає нам розуміти і поважати одне одного, виходячи далеко за межі простого: «Ти тримайся подалі, я залишаюся тут, ти залишайся там, і ми не взаємодіємо». Натомість це означає будувати стосунки, які збагачують усіх людей. З таким посланням, звичайно, моє гасло – це подяка Христу «in Illo», а «у Христі, Який є єдністю, ми всі – одно». Але це не тільки стосується християн. Насправді це запрошення до всіх нас і до інших, щоб сказати, що чим більше ми зможемо сприяти справжній єдності та взаєморозумінню, повазі та людським стосункам дружби та діалогу у світі, тим більша ймовірність, що ми відкладемо зброю війни, відмовимося від недовіри, ненависті, ворожнечі, які так часто розвинулися, і що ми знайдемо спосіб об’єднатися і сприяти справжньому миру та справедливості в усьому світі.
