Проповідуючи під час Євхаристійного богослужіння, яке стало кульмінаційним моментом його Апостольської подорожі в Ліван, Папа Лев XIV зупинився на темі вдячності Богові за смиренні паростки надії, заохочуючи розпізнавати їх та плекати, причиняючись до будування об’єднаної країни, де панує злагода і справедливість.
Про це пише Vatican News.
Після відвідин лікарні Святого Хреста та молитви в порту Бейрута на місці трагічного вибуху 2020 року, Папа Лев XIV прибув на набережну Бейрута, щоб очолити Євхаристійне богослужіння, що увінчало його шестиденну Апостольську подорож. Перед Святою Месою він проїхав панорамним автомобілем між секторами, вітаючись з паломниками, яких зібралося понад 150 тисяч.
«На завершення цих насичених днів, які ми з радістю провели разом, звершуємо нашу подяку Господеві за численні дари Його доброти, за те, як Він присутній серед нас, за Слово, яке Він нам щедро дарує, і за те, що Він дав нам можливість співіснувати разом», – сказав Папа на початку проповіді, зосередивши свої роздуми навколо подяки, як Ісус підніс Отцеві в прочитаному євангельському уривку: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі».
Плекати вимір прослави
Як зауважив проповідник, вимір прослави не завжди знаходить місце серед нас: обтяжені труднощами, паралізовані почуттям безпорадності перед злом, ми більше схильні опускати руки й нарікати, ніж до зчудування серця та подяки. Тож Лев XIV звернув до «дорогого ліванського народу» заклик «завжди плекати прославу й вдячність», адже вони є «адресатами рідкісної краси», якою Господь оздобив цю землю, але також свідками того, «як зло в своїх розмаїтих формах може затьмарити цю велич».
«З цієї еспланади, що підноситься над морем, я теж маю змогу споглядати красу Лівану, оспівану в Святому Письмі», – сказав проповідник, цитуючи відповідні уривки зі Святого Письма, зауваживши, водночас, що «ця краса затьмарена злиднями та стражданнями, ранами», якими позначена історія цього народу, численними проблемами та хитким політичним контекстом. «У такій ситуації вдячність легко поступається місцем розчаруванню, пісня хвали не знаходить місця в спустошеному серці, джерело надії висихає від невизначеності та розгубленості. Однак Господнє Слово запрошує нас знаходити маленькі промінчики світла в серці ночі, як для того, щоб відкрити нас на вдячність, так і для того, щоб спонукати нас до спільних зусиль на благо цієї землі», – мовив Папа.
Паросток Царства
Проповідник звернув увагу на те, що Ісус дякує Отцеві не за надзвичайні діла, але за те, що Він «об’явив свою велич найменшим і смиренним». Саме цю характеристику має Царство, інавгурувати яке прийшов Ісус. Пророк Ісая говорив про нього як про паросток, як про вітку з пня, що є «маленькою надією, що обіцяє відродження, коли здається, що все вмирає». «У такий спосіб звіщений Месія, і оскільки Він приходить у вигляді маленького паростка, Його можуть впізнати лише малі, ті, хто без великих претензій вміють розпізнавати приховані деталі, сліди Бога в історії, яка, здавалося б, втрачена», – сказав Папа, підкреслюючи, що ці слова є вказівкою для нас, щоб і ми всіли розпізнавати «малі світла, що світять серед ночі, малі гілки, що проростають, мале насіння в посушливому саду цього історичного періоду».
«Я маю на думці вашу просту і щиру віру, вкорінену у ваших родинах і підживлювану християнськими школами; я маю на думці постійну працю парафій, згромаджень і рухів, щоб відповідати на запитання і потреби людей; я маю на думці багатьох священників і богопосвячених осіб, які посвячують себе своїй місії серед численних труднощів; я маю на думці мирян, таких як ви, які займаються благодійністю і поширенням Євангелія в суспільстві», – сказав Лев XIV, підкреслюючи, що за ці паростки, які відкривають надію на майбутнє, сьогодні ми повинні, як Ісус, сказати: «Прославляємо Тебе, Отче!».
Роззброїти серця
Далі Святіший Отець наголосив на тому, що ця вдячність не повинна залишатися примарною приватною втіхою, вона повинна вести до перетворення серця, до навернення життя. «І тому всі ми покликані плекати ці паростки, не зневірятися, не піддаватися логіці насильства та ідолопоклонству грошей, не миритися з поширенням зла», – сказав проповідник, наголошуючи, що кожен повинен зробити свою частку, й усі повинні об’єднати сили, «щоб ця земля змогла повернутися до свого блиску». А для цього, за його словами, існує лише один спосіб:
«Роззброюймо наші серця, скиньмо броню наших етнічних та політичних замкнутостей, відкриймо наші релігійні конфесії на взаємну зустріч, пробудімо в нашому нутрі мрію про об’єднаний Ліван, де панують мир і справедливість, де всі можуть визнавати себе братами і сестрами і де, нарешті, може здійснитися те, що описує нам пророк Ісая: “Вовк буде жити з ягням, леопард буде лежати поруч з козеням, теля і левеня будуть пастися разом” (Іс 11,6). Це мрія, довірена вам, це те, що Бог миру кладе у ваші руки. Ліване, підведися! Стань домом справедливості та братерства! Стань пророцтвом миру для всього Леванту!».
