Роздумам про дар життя і покликання передавати цей дар була присвячена катехиза Папи Лева XIV під час загальної аудієнції.
Про це пише Vatican News.
«Христова Пасха просвітлює таїнство життя й дає нам змогу дивитися на нього з надією», – сказав Папа Лев XIV, розпочинаючи під час загальної аудієнції в середу, 26 листопада 2025 року, чергові роздуми нам місцем Христового Воскресіння в нашому житті, що є заключною частиною ювілейного циклу катехиз «Ісус Христос – наша надія».
Дар, який ми не обирали
Святіший Отець зазначив, що не є легко чи даністю дивитися на життя з надією. «Чимало життів у кожній частині світу представляються важкими, болючими, сповненими проблем і перешкод, які потрібно долати. Проте людина отримує життя як дар: вона не просить його, не обирає, а переживає його таємницю від першого до останнього дня. Життя має свою надзвичайну специфіку: воно дароване нам, ми не можемо дати його собі самі, але його потрібно постійно підтримувати: потрібна турбота, яка б його зберігала, заряджала енергією, оберігала, перезапускала», – зазначив він, додаючи, що запитання про життя є одним з бездонних запитань людського серця: ми ввійшли в існування, нічого не зробивши, щоб вирішити про це. І з цього «випливає повноводна ріка запитань»: хто ми? Звідки походимо? Куди прямуємо? Який сенс цього?
Паломництво додому
В цьому контексті Папа підкреслив, що жити потребує сенсу, потребує напрямку, надії. І саме надія є тією «глибокою спонукою», що дає нам змогу «прямувати вперед серед труднощів», не здаючись і зберігаючи впевненість у тому, що «паломництво життя веде додому». «Без надії життя ризикує здаватися перервою між двома вічними ночами, короткою паузою між “до” і “після” нашого перебування на землі. Надіятися в житті означає натомість передчувати мету, вірити як у щось певне в те, чого ми ще не бачимо і не торкаємося, довіряти і ввіряти себе любові Отця, Який створив нас, бо хотів нас з любов’ю і хоче, щоб ми були щасливими», – мовив Лев XIV.
Дар і покликання
Далі Святіший Отець зазначив, що у світі поширена одна недуга, якою є «брак довіри до життя», так, ніби ми змирилися з «негативною фатальністю». В цьому контексті життя ризикує вже не представляти більше можливість, отриману в дар, а бути «чимось невідомим, майже загрозливим, чого слід остерігатися, щоб не розчаруватися». «Тому сьогодні як ніколи нагальним є заклик до відваги проживати і породжувати життя, свідчити про те, що Бог є неперевершеним “любителем життя”, як стверджує Книга Мудрості (11,26)», – підкреслив Наступник святого Петра, вказуючи на те, як Ісус у Євангелії постійно підтверджує свою турботу в зціленні хворих, оздоровленні пораненого тіла й духа, поверненні життя померлим. Так «Син об’являє Отця».
«Народжений від Отця, Христос є життям і не заощаджуючи, породив життя, дарувавши нам своє, і заохочує нас також дарувати своє життя. Породити означає дати життя комусь іншому. Всесвіт живих істот поширився завдяки цьому закону, який у симфонії створінь знаходить захоплююче “крещендо”, що сягає кульмінації в дуеті чоловіка і жінки: Бог створив їх на свій образ і довірив їм місію породжувати також на свій образ, тобто з любові і в любові», – мовив Лев XIV.
