У документі, що побачив світ за кілька днів до Апостольської подорожі в Туреччину для участь в екуменічному відзначенні 1700-річчя першого Вселенського собору, Папа Лев XIV ділиться думками про значення єдності у вірі в єдиного Бога в трьох особах, наголошуючи на важливості Нікейського Символу віри для поточного екуменічного шляху.
Про це пише Vatican News.
«В єдності віри, проголошуваної від самого початку існування Церкви, християни покликані крокувати в злагоді, оберігаючи і передаючи з любов’ю і радістю отриманий дар. Він виражений у словах Символу віри: “Віримо в Ісуса Христа, Єдинородного Сина Божого, що зійшов з неба задля нашого спасіння”, сформульованого Нікейським Собором, першою екуменічною подією в історії християнства, що відбулася 1700 років тому», – цими словами розпочинається Апостольський лист «In unitate fidei» Папи Лева XIV, приурочений до 1700-річчя першого Вселенського собору, датований 23 листопада 2025 року.
Серце християнської віри
Святіший Отець зазначає, що готуючись здійснити Апостольську подорож в Туреччину, він хоче цим листом «заохотити в усій Церкві новий запал у визнанні віри, істина якої, що від віків становить спадщину, яку поділяють християни, заслуговує на те, щоб її сповідували й поглиблювали в завжди новий і актуальний спосіб». Він нагадує, що саме з цією метою був схвалений багатий документ Міжнародної Богословської Комісії «Ісус Христос, Божий Син, Спаситель», який пропонує корисні перспективи для поглиблення не лише богословської та церковної, але й культурної і соціальної важливості Нікейського Собору. «Тому це провидінний збіг, що в цьому Святому Році, присвяченому нашій надії, якою є Христос, ми також відзначаємо 1700-річчя першого Вселенського Собору в Нікеї, який у 325 році проголосив віру в Ісуса Христа, Божого Сина. Це є серцем християнської віри», – підкреслює Лев XIV.
Генезис собору
У листі Папа зауважує, що віра дає нам надію у важкі часи, які переживаємо. Він підкреслює, що часи в період собору були не менш напруженими. Ще були відкриті рани переслідувань. Хоча здавалося, що після Міланського едикту про віротерпимість настає світанок мирної епохи, після зовнішніх загроз швидко виникли внутрішні дискусії та конфлікти. Йдеться про єресь Арія, який навчав, що Ісус не є Божим Сином. «Але Бог не покидає свою Церкву, завжди пробуджуючи відважних чоловіків і жінок, свідків віри і пастирів, які ведуть Його народ і вказують йому шлях Євангелія», – підкреслив Лев XIV, висвітлюючи далі зусилля таких єпископів, як Олександр Олександрійський чи Осій Кордовський, що втішався довірою в Римського Папи Сильвестра. В Церкві виникла серйозна криза, адже предмет суперечки «не був другорядною деталлю». Водночас, імператор Костянтин усвідомлював, що разом із загрозою для єдності Церкви існувала загроза для єдності імперії, а тому скликав усіх єпископів на собор.
Між біблійною вірою та філософським мовним апаратом
Описуючи перебіг та підвалини дискусії, під час якої отці Нікейського Собору ствердили «єдиносущність» Отця і Сина, Папа звертає увагу на те, що використовуючи термін, відсутній у Святому Письмі, вони «не мали на меті замінити біблійні твердження грецькою філософією», але «чітко сформулювати біблійну віру». «З позитивної сторони, отці Нікейського собору хотіли чітко дотримуватися біблійного монотеїзму та реалізму втілення. Вони хотіли наголосити, що єдиний істинний Бог не є недосяжно далеким від нас, а навпаки, наблизився до нас і вийшов нам назустріч в Ісусі Христі», – читаємо в Апостольському листі. Святіший Отець підкреслює, що Нікейський Символ віри не формулює «філософську теорію», а «ісповідує віру в Бога, Який відкупив нас через Ісуса Христа». Як виявилося пізніше, саме термін «єдиносущний» став каменем спотикання між прихильниками собору й послідовниками Арія. Дорогу до церковного миру прокладало нове покоління отців, між якими святі «кападокійці» Василій Великий, Григорій Нісський і Григорій Назіянський на Сході та святі Мартин Турський, Іларій з Пуатьє, Амброзій Міланський і Августин Гіппонський на Заході. Завдяки внескові кападокійців було довершено формулювання нікейського Символу віри, показуючи, що Єдиність і Троїчність у Бозі не є протиріччям. Константинопольський собор 381 року сформулював артикул про Святого Духа, а Халкедонський собор 451 року оголосив про те, що Нікейсько-Константинопольський Символ віри є всезагально зобов’язуючим.
Спільна основа крізь віки
Далі Святіший Отець зазначає, що цей Символ віри становив узи єдності між Сходом і Заходом. В XVI столітті його зберегли також церковні спільноти, що зродилися з Реформації. Він залишаться спільним ісповіданням віри всіх християнських традицій. За словами Папи, шлях від Святого Письма до визнання Нікеї, і аж через подальшу рецепцію до наших часів, був тривалим. Сьогодні ж літургія і християнське життя міцно вкоріненні в Нікейсько-Константинопольському Символі віри. «Те, що ми вимовляємо устами, повинно йти від серця, щоб бути засвідченим у житті. Тому ми повинні запитати себе: що сьогодні відбувається з внутрішнім сприйняттям Символу віри? Чи відчуваємо ми, що він стосується також і нашої сьогоднішньої ситуації? Чи розуміємо і чи живемо ми тим, що вимовляємо щонеділі, і що те, що ми вимовляємо, означає для нашого життя?» – запитує Лев XIV, ділячись далі думками, що означає вірити «в Бога, Всемогутнього, Творця неба і землі» в контексті, де для багатьох людей питання Бога перестало бути чимось важливим у житті. За його словами, ця ситуація повинна спонукати християн замислитися щодо якості їхнього свідчення.
На дорозі до відновлення єдності
Врешті, Папа вказує на те, що Нікейський Собор є актуальним через «свою височезну екуменічну цінність». Щодо цього, додає він, пошуки єдності між усіма християнами були серед головних завдань останнього собору, Другого Ватиканського. А тридцять років тому святий Іван Павло ІІ підтримав і поширив це послання собору енциклікою «Ut unum sint». «Таким чином, разом із великою річницею першого Нікейського собору, ми також відзначаємо річницю першої екуменічної енцикліки. Її можна вважати маніфестом, який оновив ті самі екуменічні підвалини, закладені Нікейським собором», – зазначається в Апостольському листі, додаючи:
«Екуменічний рух, дякувати Богу, досягнув багатьох результатів протягом останніх шістдесяти років. Хоча повна видима єдність з православними та східно-православними Церквами та з церковними спільнотами, що виникли в результаті Реформації, ще не дана нам, екуменічний діалог, ґрунтуючись на єдиному хрещенні та Нікейсько-Константинопольському Символі віри, привів нас до розпізнавання наших братів і сестер у Ісусі Христі в братах і сестрах інших Церков та церковних спільнот і до відкриття єдиної та вселенської спільноти учнів Христа в усьому світі. Ми поділяємо віру в єдиного Бога, Отця всіх людей, разом сповідуємо єдиного Господа й істинного Сина Божого Ісуса Христа та єдиного Святого Духа, Який надихає нас і спонукає до повної єдності та спільного свідчення Євангелія».
Лев XIV підкреслює, що Нікейське визнання віри може бути орієнтиром на дорозі до єдності й примирення всіх християн, пропонуючи модель «справжньої єдності в легітимній різноманітності» на взірець Пресвятої Тройці. «Тому ми повинні залишити позаду богословські суперечки, які втратили свою актуальність, щоб набути спільного мислення і, ще більше, спільної молитви до Святого Духа, щоб Він зібрав нас усіх разом в єдиній вірі і єдиній любові», – наголошує він, зазначаючи, що не йдеться про повернення до стану, що існував перед поділами, ані не про взаємне визнання статус-кво, а про «екуменізм, звернений у майбутнє, про примирення на дорозі діалогу, про обмін нашими духовними дарами й спадком».
