Цими днями у Львові відбувається зустріч керівників католицьких закладів освіти. Серед учасників чисельно представлені й римо-католики. Сьогодні пропонуємо вашій увазі розмову з директоркою католицької гімназії імені св. Івана Павла ІІ, сестрою Анною Заінчковською FMA. Вона розповіла про діяльність навчального закладу в Києві в умовах постійних тривог і відключень світла, а також про зростання гімназійної родини.
Сестро, пам’ятаю, як у жовтні 2022 року ми з Вами робили інтерв’ю, і на той час у гімназії ім. Івана Павла ІІ, яку Ви очолюєте, було 12 учнів. Що змінилося відтоді?
Якщо згадати наші початки, то після відкриття нашої гімназії у вересні 2021 року ми мали лише двох учениць. Після того, як наприкінці жовтня ми провели Осінні Веселі канікули, кількість учнів зросла до шести. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року ми тимчасово припинили роботу й відновили діяльність 1 вересня того ж року. Сьогодні у нас навчається 34 учні з 1 по 4 клас.
Наразі ми можемо прийняти не більше трьох додаткових дітей, адже наше приміщення, на жаль, не дозволяє мати більшу кількість учнів. Минулого навчального року в нас навчалися п’ятикласниця – наша перша учениця, – та один шестикласник. Однак вони були змушені нас залишити, оскільки ми не маємо окремих приміщень для занять у середній школі.
Пам’ятаю також, що Ви колись запитували, чи буде конкурс до вступу. Чи настав цей момент?
Так, цього року ми вперше мали конкурс до вступу в 1 клас.
Як реалії війни впливають на навчальний процес?
Попри сум, це правда: через війну кількість учнів зросла. Для багатьох батьків важливо, що повітряні тривоги не переривають навчання. Під час тривоги ми спускаємося до укриття, де є парти й дошка, і продовжуємо уроки.
Водночас війна приносить і труднощі. Дехто змушений залишати школу через зміну роботи батьків, яких мобілізують. Нічні повітряні тривоги виснажують дітей – вони приходять недоспані, схвильовані, що впливає на увагу й успішність. Часто вимикають світло, і ми працюємо на генераторі, що збільшує витрати.
Попри все ми створюємо в школі безпечне й стабільне середовище. У системі виховання Дона Боско родинний дух допомагає дітям відчувати себе затишно, зрозумілими та підтриманими.
Чого нині найбільше потребують діти й батьки?
Насамперед – миру. Але поки його немає, нам усім потрібні взаємодопомога, розуміння та людяність. Деякі родини наших учнів мають фінансові труднощі або постраждали від вибухів. Завдяки добродіям ми можемо підтримувати тих, хто цього потребує. Цього року до нас прийшов учень, тато якого загинув на війні два роки тому. Ми молимося за нього, підтримуємо його сім’ю та віримо, що його батько є тепер нашим небесним заступником і охоронцем.
У жовтні ми відзначали спомин св. Йоана Павла ІІ, покровителя Вашої гімназії. Чи досвідчуєте Ви його особливої близькості?
Ми пишаємося тим, що школа носить ім’я великого святого Йоана Павла ІІ, і віримо, що він щодня опікується нами. Приклад його життя, сповненого витривалості й віри навіть у час війни, є для нас натхненням. Я переконана, що наш розвиток – це його заступництво. Щодня у спільноті сестер салезіянок ми молимось за більший простір для школи за заступництвом св. Йоана Павла ІІ.
На завершення дозвольте залишити Вам його слова: «Я благаю вас! Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів і ніколи не сумуйте. Не бійтеся».
Дякую Вам за розмову і за Ваше служіння! Нехай Бог щедро благословить!
