У спомин Введення у храм Пресвятої Богородиці Церква відзначає День Pro Orantibus – День молитви за клаузурові монастирі. Це нагода подякувати та помолитися за тих, хто у тиші молиться за весь світ та нагадати, що їхня молитва і служіння є невід’ємною частиною життя Церкви.
Цей день було встановлено папою Пієм XII у 1953 році. Він присвячений спільнотам клаузурових (затворницьких) монастирів по всьому світу – людям, які присвячують себе контемплятивному життю та молитві. Свято відзначається у день літургійного спомину Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимський храм, адже ідеал богопосвяченого життя глибоко укорінений у радикальному відданні Марії Господу.
У 1997 році святий Йоан Павло ІІ назвав цей день особливою нагодою пам’ятати сестер, які «обирають перебувати в серці Церкви» і потребують духовної та матеріальної підтримки. Згодом до теми неодноразово зверталися папа Бенедикт XVI (2006) і папа Франциск (2018).
На території України на сьогодні існують такі клаузурові монастирі: спільноти сестер бенедиктинок у Житомирі та Львові-Солонці, спільноти сестер босих кармеліток у Харкові та Києві.
Цього дня Церква молиться за клаузурові спільноти, які навіть у простоті свого життя відображають мету, до якої прямує вся церковна спільнота, сповнена дії та віддана молитві. Через щоденну молитву вони представляють Господу людей і події, довіряючи їх своїй духовній опіці, і вчаться жити справжніми стосунками, позначеними правдивою любов’ю та добротою.
Як читаємо у Апостольській адгортації про богопосвячене життя «Vita consacrata»: «Церква протягом віків завжди показувала Марію як summa contemplatix. Від Благовіщення до Воскресіння, через паломництво віри, яке мало свій пік під хрестом, Марія перебуває в контемпляції таємниці, яка її сповнює.
Інститути, присвячені без залишку контемпляції, складаються з чоловіків або жінок, і є славою Церкви та джерелом небесних благ. Їхні члени, наслідуючи Христа, що молиться на горі, дають свідчення Божого панування над історією і є передвісником майбутньої слави.
Вони перебувають у самотності та мовчанні, через слухання Божого слова, Святу Літургію, особисту аскезу, молитву та братерську любов, зосереджують усе своє життя на контемпляції Бога. Таким чином вони складають перед Церквою особливе свідчення любові до Господа і, завдяки своїй унікальній апостольській плідності, сприяють зростанню Божого Народу» (пункт 8).
