Серце вислуженого архієпископа-митрополита Праги перестало битися на 83 році життя. Як провінційний настоятель домініканців, згодом як єпископ Градец-Кралове і, врешті, як Примас Чехії, він відіграв ключову роль у чеській Церкві на зламі тисячоліть.
Про це пише Vatican News.
Пресслужба Празької архідієцезії повідомила про те, що у вівторок, 4 листопада 2025 р., о третій годині ранку, перестало битися серце кардинала Домініка Дуки, O.P., вислуженого архієпископа-митрополита Праги. У квітні йому виповнилося 82 роки життя. На початку минулого місяця кардинал Дука переніс термінову операцію в Центральному військовому госпіталі в Празі і 30 жовтня його виписали додому, але через кілька днів він знову потрапив до лікарні.
Тернистий шлях до реалізації покликання
Кардинал Домінік Дука народився 26 квітня 1943 року в Градец-Кралове в тодішній Чехословаччині, і при хрещенні отримав ім’я Ярослав. Його батько, військовий офіцер, воював під час другої світової війни на західному фронті, а у 50-х роках був заарештований комуністичною владою, що мало наслідки для всієї родини. Коли молодий Ярослав в 1960 році отримав атестат зрілості і хотів продовжити навчання, йому не дозволили. Він почав працювати на заводі в Градец-Кралове, де пропрацював з 1960 по 1962 рік робітником, а потім отримав спеціальність токаря. Протягом наступних двох років він служив у війську, а потім повернувся на завод, не маючи можливості реалізувати своє чернече покликання. У 1965 році, після довгого очікування, був зарахований на богословський факультет святих Кирила і Мефодія в Літомержиці.
В Ордені Проповідників
На початку 1968 року Ярослав підпільно вступив до Ордену Проповідників, який на той час був заборонений. Там отримав ім’я Домінік і 6 січня 1969 року склав перші обіти. Через півтора року, 22 червня 1970 року, отримав священниче рукоположення з рук кардинала Штепана Трохти і протягом п’яти років працював на різних парафіях. 7 січня 1972 року склав урочисті довічні обіти в домініканському ордені.
У 1975 році влада відкликала «дозвіл на духовне служіння» отця Домініка, що завадило йому жити відкрито своїм чернечим покликанням. Протягом п’ятнадцяти років він мусив працювати креслярем на автомобільному заводі Škoda в Плзені. Незважаючи на це, продовжував присвячувати себе навчанню, підпільно співпрацюючи з домініканцями, ризикуючи свободою. З 1975 по 1986 рік він був вікарієм провінційного настоятеля, а в 1976-1981 роках – наставником новиків. Одночасно брав участь у створенні таємного центру релігійних студій та організовував діяльність молодого покоління домініканців на території Чехословаччини. У 1979 році здобув ліценціат з теології на Папському теологічному факультеті Святого Івана Хрестителя у Варшаві. У 1981 році отця Домініка засудили за порушення правил державного нагляду за церквами. П’ятнадцять місяців він провів у в’язниці Плзень-Бори. Коли повернувся до цивільного життя, у 1986 році Генеральний магістр Ордену призначив його настоятелем домініканської Провінції Богемії та Моравії, і цю посаду він обіймав до 1998 року.
Свобода та єпископське служіння
У листопаді 1989 року – році «оксамитової революції» – отця Домініка обрали головою Конференції вищих настоятелів Чехословаччини, а від 1992 до 1996 року він був також віце-президентом Союзу європейських конференцій вищих настоятелів. Він викладав «Вступ до Святого Письма» та «Біблійну антропологію» на теологічному факультеті Університету Палацького в Оломоуці, а в 1990-1998 роках також був членом урядової акредитаційної комісії.
Святий Йоан Павло II 6 червня 1998 року призначив його єпископом Градец-Кралове і 26 вересня того ж року він отримав єпископські свячення. В 2000-2004 роках його обрали віце-президентом Чеської єпископської конференції. Папа Бенедикт XVI 13 лютого 2010 року призначив його архієпископом Праги, а 21 квітня того ж року архієпископа Домініка обрали головою Чеської єпископської конференції. Бенедикт XVI ввів його до Колегії кардиналів під час консисторії 18 лютого 2012 року. Він брав участь у конклаві в березні 2013 року, що обрав Папу Франциска, який 13 травня 2022 року прийняв його зречення з пастирського уряду через досягнення граничного віку.
