Під час наукового симпозіуму у Папському Григоріянському університеті на тему: «Святий Джон Генрі Ньюмен, Учитель Вселенської Церкви: його актуальність сьогодні», Префект Дикастерії у справах визнання святих розповів про досвід навернення Ньюмена у Католицьку Церкву.
Про це пише Vatican News.
У п’ятницю, 31 жовтня 2025 р., у Папському Григоріянському університеті відбувся академічний симпозіум, присвячений святому Джону Генрі Ньюмену. Подію в переддень зарахування його до Учителів Церкви, організував богословський факультет Папського Григоріянського університету в співпраці з Міжнародним центром Друзів Ньюмана, Центром «De Nicola Center for Ethics and Culture» (Університет Нотр-Дам) та Національним інститутом досліджень Ньюмена. Участь у події взяв, зокрема, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, який відкрив першу сесію симпозіуму, присвячену значенню Отців Церкви для Джона Ньюмена.
Рішення, яке зродилося з численних прохань
У своєму виступі кардинал Семераро спершу розповів про витоки ідеї зарахувати святого Джона Генрі Ньюмена до Учителів Церкви. Це було пов’язано, зокрема, із отриманням у 2021 році відповідних петицій, які надійшли від Єпископської конференції Англії та Уельсу, до яких згодом приєдналися Єпископські конференції Шотландії та Ірландії. Опісля Дикастерія у справах визнання святих почала отримувати й інші петиції від різних організацій та людей з усієї Католицької Церкви. «Вагомим є те, що ініціативу Церкви Англії та Уельсу підтримали дві найвищі постаті Церкви Англії, а саме архиєпископи Кентерберійський та Йоркський, про що було повідомлено Папу Франциска», – підкреслив промовець.
Отримавши схвалення та за дорученням Папи Франциска, відбулася подальша процедура, яка включала консультацію з Дикастерією віровчення. «На це кардинал Віктор Мануель Фернандес, Префект цієї Дикастерії, висловив судження, яке починається так: “Немає жодних сумнівів щодо винятковості та актуальності доробку цього великого католицького мислителя…”» – поділився кардинал Семераро. Далі відбувалося пленарне засідання кардиналів та єпископів і схвалення їхнього позитивного рішення новим Папою – Левом XIV.
Віднайдення повноти істини
Відтак Префект Дикастерії у справах визнання святих торкнувся питання рішення Джона Генрі Ньюмена навернутися з Англіканської до Католицької Церкви, почавши з власних слів святого. «З 1845 року я ніколи, навіть на мить, не сумнівався в тому, що моїм обов’язком було прилучитися, як я і зробив тоді, до Католицької Церкви, яку, у своєму сумлінні, я вважав за божественну», – читаємо в післямові листа до герцога Норфолка.
Кардинал Семераро поділився кількома думками, які проливають світло на перехід Ньюмена до Католицької Церкви. Перший з них – це його твір «Нарис про розвиток християнського вчення», який відображає не лише богословський принцип, а й особистий досвід переходу від тіней і образів до істини (ex umbris in veritatem), про що зазначав 28 квітня 1990 року кардинал Йосиф Ратцінґер у своєму виступі під час симпозіуму, присвяченого сторіччю від смерті Ньюмена. «У своїй промові Ратцінґер вживає слово “навернення”, але з контексту добре зрозуміло, що він не мав на увазі відмову від попереднього шляху, щоб розпочати новий, зовсім відмінний. Звичайно, це не означає, що на шляху Ньюмена не було тіней і буревіїв, – зауважив Префект у справах визнання святих. – Як тут не згадати, наприклад, те, що в період сицилійської кризи він, майже марячи, повторював своєму вірному слузі і другові Дженнаро: “Я не згрішив проти світла”. Хіба можна не відчувати цієї фрази разом із тим, що він чітко напише на початку розділу V своєї Апології: “У момент мого навернення я не помітив жодних інтелектуальних чи моральних змін, що відбулися в моїй душі… та здавалося, ніби я повернувся в гавань після бурхливого плавання”?».
На завершення виступу кардинал Семераро процитував слова Папи Павла VІ: «Щоб досягти своєї Істини, себто абсолютної Істини, цілісної Істини, Ньюмен у розквіті свого життя відмовився від того, що цінніше за життя: він зрікся Англіканської Церкви, але не для того, щоб відокремитися від неї, а щоб її реалізувати. Він стверджував, що не перестав вірити в те, у що вірив раніше, а навпаки, вірив у це ще сильніше: він довів англіканську віру до її повноти».
