У посланні до учасників Міжнародного конгресу філософів у Парагваї, Святіший Отець вказує на значення християнської філософської думки, яка може пролити світло на сучасні виклики.
Про це пише Vatican News.
Протягом 8-10 жовтня 2025 р., у Католицькому університеті Асунсьйона, що в Парагваї, відбувався Міжнародний конгрес філософів на тему: «Внесок у культуру: філософія, християнство та Латинська Америка». Подія, яка зібрала численних національних та міжнародних дослідників, відбувалася в рамках заходів, присвячених Тижню філософії. З цієї нагоди Папа Лев XIV написав послання, у якому слідує меті конгресу: стати місцем зустрічі, діагностики, діалогу та проектування.
У пошуку зустрічі
Папа схвально відгукується про конгрес, який наочно виражає прагнення зустрічі, і цей намір протистоїть спокусі тих, хто бачив у раціональному мисленні загрозу, яка могла «забруднити» чистоту християнської віри. У цьому контексті він згадує Папу Пія XII, який в енцикліці Humani generis застерігав від позиції тих, хто, «намагаючись возвеличити Боже Слово, в кінцевому підсумку принижував цінність людського розуму». «Ця недовіра до філософії відчувається також у деяких сучасних авторів, таких як реформатський теолог Карл Барт. На противагу цьому святий Августин нагадував: “Той, хто без жодних вагань засуджує будь-яку філософію, той засуджує саму любов до мудрості”. Тому віруючий не повинен триматися осторонь від того, що пропонують різні філософські школи, а повинен вступати з ними в діалог, опираючись на Святе Письмо», – пише Лев XIV. На основі власного досвіду він зазначає, що невіра зазвичай пов’язана з низкою історичних, філософських та інших упереджень, тому закликає віруючих філософів не зводити філософію до простого апологетичного інструменту, а свідчити віру власним життям та вмінням дати відповідь про причину власної надії (пор. 1 Пт. 3,15).
Вміти розрізняти ефективність філософського мислення
Вказуючи на другу мету конгресу – діагностика, Святіший Отець зазначає, що вона дозволяє викрити претензію на здобуття трансцендентного знання за допомогою суто раціонального аналізу до такої міри, що «ми плутаємо блага, властиві життю “відповідно до розуму”, з тими, які можуть бути нам доступні лише завдяки Божій благодаті». У цьому контексті він пригадав давнє єретичне вчення монаха Пелагія, який стверджував, що лише людської волі, без допомоги Божої благодаті, достатньо для виконання Божих заповідей, а також вичерпні аргументи святого Августина проти цієї позиції. «У епоху модерну Г. В. Ф. Гегель, зі своїми міркуваннями про “абсолютний дух”, зрештою підпорядкував віру раціональному розгортанню духу. У різних мислителів можна виявити ту саму ілюзію – твердження, що розум і воля самі по собі достатні для досягнення істини», – зауважує Папа. Тому він закликає не забувати, що філософія може «підноситися до вершин, які просвічують і облагороджують», але й «спускатися в темні безодні песимізму, мізантропії та релятивізму», де розум, закритий для світла віри, стає тінню самого себе. «Не все, що називається “раціональним” або “філософським”, має однакову цінність: його плідність вимірюється відповідністю істині буття та відкритістю до благодаті, яка просвічує кожен розум, – підкреслює Лев XIV. – Ми маємо з щирою емпатією до всіх пропонувати свій внесок, аби благородне завдання філософування краще і повніше розкривало гідність людини, створеної за образом Божим, чітко розрізняло добро і зло та показувало захоплюючу структуру реальності, яка веде до Творця і Спасителя».
Наполегливо шукати мудрість
Описуючи третю мету конгресу – діалог, Святіший Отець відзначає його надзвичайну ефективність в історії, де великі християнські мислителі, богослови і філософи демонстрували раціональність як дар Творця, яка досягає свого розвитку в прагненні мудрості, «що проявляється у творінні і досягає свого апогею у зустрічі з нашим Господом Ісусом Христом, який об’являє нам Отця». Йдеться зокрема про Юстина Філософа, Бонавентуру і Тому Аквінського, які вказували на взаємодоповнюваність розуму і віри. «Глибокий зв’язок між богословською мудрістю і філософськими знаннями – це один із найоригінальніших елементів спадщини, якою послуговується християнська традиція, поглиблюючи дослідження богооб’явленої істини», – пише Лев XIV, цитуючи енцикліку Папи Івана Павла ІІ Fides et ratio. За його словами, кожен християнський мислитель покликаний бути живим нагадуванням про справжнє філософське покликання – «чесний і наполегливий пошук Мудрості», що є особливо актуальним у наш час технологічного прогресу.
Цінувати культуру у завданні звіщення Євангелія
«Безперечно, філософія більше своїми питаннями, ніж відповідями, дозволяє нам аналізувати суть цінностей і вад, притаманних кожному народу. У цьому контексті робота віруючих філософів не може обмежуватися лише проголошенням, хай навіть вишуканою мовою, винятковості їхньої культури. Культура в цьому сенсі не може бути кінцевою метою», – зазначає Святіший Отець. За його словами, коли йдеться про проектування, філософам необхідно враховувати культурні багатства народів, поміщаючи їх у контекст великих традицій мислення, та передавати ці знання тим, які покликані звіщати Євангелія, аби вони звіщали «Добру Новину більш зрозумілою і доречнішою мовою для всіх».
